Всі новини

Українська журналістка заступилася за Олега Скрипку. Її пост підкорює Мережу

Українська журналістка заступилася за Олега Скрипку. Її пост підкорює Мережу
Історія зі Скрипкою показала, що ще далеко не загоїлось там, де ми думали, що все позросталось. Знову раптово намалювалися «ми» і «вони».

Вирішила вперше розповісти про власний досвід україномовності, який завжди здавався мені очевидним для всіх, але сьогодні я вперше засумнівалась, спостерігаючи за категоричною травлею Скрипки. І подумала, що, можливо, потрібно сказати про це публічно. Мій пост більше для російськомовних моїх френдів, які не мали подібного пережиття. До того ж для мене це великий і досі не пережитий біль, і частково пояснює, чому Олег, для якого українська, до слова, навіть є не рідною, а вивченою, міг зірватися на таку емоційну некоректну репліку.

Отже більшість україномовних дітей мого покоління (особливо центру і сходу) у свій спосіб пережили травму своєї україномовності і знають, що таке бути частиною українського ґетто в російському мовному і культурному морі. Я закінчила російську школу ( батько вважав, що мене треба русифікувати, щоб підготувати до життя)… І ось ця школа життя була настільки жорстокою, що я досі ношу в голові рани і синці.
Україномовність у Києві – це коли ти дитиною виходив за поріг своєї київської квартири до школи і відразу ж, відразу відчував крижаний залізобетонний опір середовища. Найм’якіший вияв цього опору -- ти інтуїтивно знаєш, що починаючи з ліфта, скрізь – у магазині, у дворі, школі, піонертаборі твоя українська – нєкстаті, що це виклик, провокація для оточуючих, недоречна демонстрація скелету у шафі, тупе настоювання на цьому скелеті.

Це коли в тролейбусі мама говорить до тебе, п’ятирічної, українською, а чоловік в стоптаних сандалях з сусіднього місця каже: «он реп’ях до сраки прицепился бл.дь. Сколько же вас сюда приперлось, рагулей». Це коли ти називаєш своє ім’я, а тебе питають «А что за имя? Щирі украінци тіпа, да?». Це коли мама твоєї найближчої подруги каже твоїй мамі: «Мирослава хочет поступать в Шевченка на филфак? А вот я расстреляла бы всех сразу там, это же рассадник национализма». А твоя однокласниця, розповідаючи про поїздку в морський круіз розповідає: «С нами на корабле были дипломаты, интересно, что по-украински разговаривали.. Не все украинцы жлобы, в основном, но не все». Це коли ти вступаєш в універ, потрапляєш нарешті в інше середовище (хоча б частково, маєш якусь підтримку) і твій сусід Володька, до якого ти заговорюєш українською питає: «Мира, а ты можеш не вы.бываться? Ты же вроде бы нормальный человек». Це коли тобі чотринадцять і маму викликають на розмову в КГБ за програму «Маруся Чурай», а бабуся звечора навіщось напрасовує мамі нічну сорочку у торбу на випадок арешту. Це коли директриса школи Зоя Сергіївна, викликавши маму до школи за якісь мої абсолютно невинні бешкети, какби вскольз на прощання каже: «Классный руководитель сообщила нам, что у вас в доме бывают гомосексуалисты и ранее судимые товарищи, поэтому я не знаю, что у нее там под чистенькой формой» ( як розумію це про Параджанова сусіди настукали). Одним словом, це тотально подвійне життя. Вдома – акторське письменницьке українське середовище, колядки, самвидав, в школі – ти російськомовна київська дєвочка, хтось інший, вдаваний, не ти. І так десять років. Ви думаєте, що все це абсурд, ідіотизм і це не боляче? Що це не травма? Чи це пережите і загоєне в мені? Ви пишете пости про те, як сильно образив вас Скрипка своїм випадом? До речі, під час флешмобу #янебоюсьсказати я не раз думала про те, що всі сексуальні домагання, доторки дорослих чоловіків, різні посягання в підлітковому віці я навіть не згадую, хоч вони й були неодноразово. Для мене все перекрила мовна травма.

Я і десятки моїх знайомих україномовних пам’ятаємо кожну деталь, кожну підколку, хамство, кожен наш бій і кожну поразку на цих нескінченних барикадах. Ви не повірите, але я бачу україномовних людей перед тим, як вони відкриють рота. Ми навчились бачити і розпізнавати одне одного без слів, по очах. Так мало нас завжди було. Таким малим був і далі є наш український світ.

Перед цією агресією в дитинстві ти безсилий, незахищений, крихкий і тобі доводиться маневрувати, просити маму не говорити українською при дівчатах, бо дівчата кажуть, що це жлобство і ім’я твоє теж сільське. Мама у відповідь, лежачи з тобою в спальні плаче в темноті і каже «як так? Як мені моя дитина може таке казати? Господи, за що мені таке?» і ти відчуваєш, що твій світ розпинається в цьому мороці, відчуваєш, що єдина втіха – те, що цілу ніч ти не бачитимеш цього світу, школи, однокласників, маминих сліз, цієї всієї виснажливої битви, де ти наперед – жертва і де тобі не хочеться жити.

Ясна річ, що ці наші травми і неврози ми всі якось пережили, відрефлексували, витіснили, у мне не буває ніяких істерик, ніякого ідіотського кидання грошей в обличчя російськомовній касирці. Я не люблю сильних зворотів, категоричності, патріотичного пафосу, серед моїх найближчих друзів більше якраз російськомовних людей. Але мені хочеться, щоб мої російськомовні співвітчизники, сьогоднішні коментатори вчинку Скрипки ось ці мої травми і цей мій біль відчували, усвідомлювали, щоб вони у своїх оцінках, рішеннях, судженнях брали їх до уваги by default.

Після століть імперського катка варіант «а тепер давайте перегорнемо сторінку і з цього моменту хай буде мир, дружба, рівні можливості і політкоректність, а хто не погоджується з цим, той упоротий і національно озабочєний»-- не працює. Це неможливо без проговорення, розуміння і усвідомлення вами того, що нам довелось пережити в кількох поколіннях. Тому, дорогі мої російськомовні друзі, інтелектуали, блогери, любимі колеги. Перед тим, як судити Олега Скрипку – відчуйте будь ласка і наш біль, проникніться ним так, щоб ми це відчули. І тоді нас усіх попустить.

Мені зрозумілі причини цього зриву. Олег один з тих, хто сам українізувався і став одним з кількох людей, які почали українське культурне відродження. Він бився і б’ється з цим опором шоубізнесового, медійного середовища довгі десятиліття. І це старшенно виснажливо, особливо коли ти кладеш на це життя. Для Скрипки російськомовність – гірка реальність постколоніалізму, портал російської культури і, як би нам не хотілося це визнавати, частково пожива, клей для ідей русского міра і російської державності. Я погоджуюся з ним у тому, що або наша національна революція поступово, нашими з вами спільними зусиллями, нашим порозумінням переможе або між нами далі буде «трещина, замазанная густым пафосом» і вже наші діти, всі – і російськомовні, і україномовні – стануть одним великим ґетто в російському світі.
Мирослава Барчук

Загрузка...


Добавить комментарий
  • bowtiesmilelaughingblushsmileyrelaxedsmirk
    heart_eyeskissing_heartkissing_closed_eyesflushedrelievedsatisfiedgrin
    winkstuck_out_tongue_winking_eyestuck_out_tongue_closed_eyesgrinningkissingstuck_out_tonguesleeping
    worriedfrowninganguishedopen_mouthgrimacingconfusedhushed
    expressionlessunamusedsweat_smilesweatdisappointed_relievedwearypensive
    disappointedconfoundedfearfulcold_sweatperseverecrysob
    joyastonishedscreamtired_faceangryragetriumph
    sleepyyummasksunglassesdizzy_faceimpsmiling_imp
    neutral_faceno_mouthinnocent
Или водите через социальные сети
14 комментариев
Guest
Російська мова- це непотріб,сміття в Україні!
Guest
на зону,как помошницу в разжигании межнациональной розни!
Guest
А твоє місце дійсно в гетто! Нічого ти не зрозумів...
Guest
Кожен громадянин України має право розмовляти будь-якою мовою, але при цьому обов'язково знати державну мову - українську. Тому настав час видавати паспорти тільки тим громадянам, котрі володіють державною мовою.
Guest
В то время как суд ООН требует от росии открыть Украинские школы в Крыму, скрипка призывает посадить рускоязычных Украинцев в гетто. Следует констатировать что он и есть тот дебил, о которых сам писал.
Guest
Со скрипом приживается телячья-свинячья мова в стране победившего нацизма. Вот и приходится писать подобные сопливые пасквили. Что правда , так это то, что Киев всегда говорил на русском и заехавшая рогульня чувствовала себя дискомфортно со своим навозным селянским наречием. Теперь рогульня здобыла перемогу, можно глумится над всем , что раньше вызывало лютую зависть, раздражало потому как ассоциировалось с великой мировой русской культурой, а не с примитивными гопаками и вышиванками. Кто-то умный сказал рогулям - если вам мешает русский язык, названия городов и улиц, памятники, значит вы пытаетесь построить свое недогосударство на чужой земле.
Друзья! Как бы не старались скрипки и авторы подобных статеек жизнь возьмет свое. Вся эта "украинизация" напоминает попытки борьбы большевиков с православием. Она столь же тщетна. Это всего лишь -ублюдочные конвульсии и корчи перед смертью ублюдочного недогосударства под названием Украина.
Guest
За такі "репліки" козломордих треба зразу бити в харю. Ну а взагалі-то розмовляю якою хочу і хай хоч одна собака мені скаже слово. Інших поважаю, але вони повинні поважати і мене. Ну а мовна політика - то прерогатива держави, і якщо хочу працювати в державній установі - маю розмовляти державною мовою, а ні - то вимітатись під три чорти.
Guest
Козломордий, закрий свій писок. На якій мові розмовляли кияни - почитай історію. І земля це наша. Так ми вільно розмовляємо російською (запомни, не руською, так як Русь то є Україна, а саме російською) на відміну від таких як ти. А недодержаву я знаю тільки одну, яка все у всіх крала - свиноруссія.
Guest
мэншовартисть - ваш удел, убогие селюки.
У великой нации великий язык. А у рагулей - набор диалектов.
Guest
Найм’якіший вияв цього опору -- ти інтуїтивно знаєш, що починаючи з ліфта, скрізь – у магазині, у дворі, школі, піонертаборі твоя українська – нєкстаті, що це виклик, провокація для оточуючих, недоречна демонстрація скелету у шафі, тупе настоювання на цьому скелеті.

Это вообще бред.
С этим я полностью согласен

Кожен громадянин України має право розмовляти будь-якою мовою, але при цьому обов'язково знати державну мову - українську.
Guest
А чому "раптово намалювалися"? "Вони" нiколи й не зникали. Але "ми" знову i знову змушені виправдовуватися, оглядатися на всі боки, аби, не дай боже, нiкого не зачепити словом, не образити... Сумно.
Guest
Свинопас! Ты этот бред на своем хуторе под косорыловку своей бабке безграмотной расскажи. Киевляне и книги писали и говорили на старославянском, тот от которого русский язык произошел. Никак не пойму, ты-то навозник ополяченный какое отношение к Руси имеешь? Какую историю ты мне предлагаешь читать, ту что вам сопляк Вятрович в институте нацпамяти им. Альцгеймера штампует? Или ту, что минстец по вашему тв селюкам тупым показывает? Ты же на своем хуторе книгу в руки берешь только, чтобы после посещения сортирной ямы подтираться. Я назову тебе тысячи русских ученых, писателей, военноначальников, которых знает весь мир. Вы люто завидуете всему русскому чуствуя собственную уродливую неполноценность. Ваше навозное племя никого кроме мелкотравчатых кобзарей, да чахоточных лесь не рожало, да и то они все жили в Москве и Петербурге. От того у вас за героев чтут гнид, предателей и уродов типа мазеп и бандер.
Учись, дебил. Не смеши образованных людей.
PS. Марки почтовые украинские не продашь или монеты, отчеканненые до 1917 года? Дорого возьму. Книги на мове до 1830 года тоже куплю. Что нет их ? Странно куда они делись? Наверное опять Путин виноват, все до одной уничтожил.
disqus_vhqiaLOUSX
Через тисячу років віщує Олег
Хазарам сучасності знову,
Що мова, це той же біблійний ковчег,
І злочин не вивчити мову.

Завили від люті на це вороги
Про гетто, про те, що дебіли.
Їх досить багато ще є навкруги,
І ми їх віками терпіли.

Це ми жили в гетто і тільки тепер
Почали кайдани збивати.
Тож ті, хто нас тягне назад в СССР,
Противляться мову вивчати.

Смердить їхнє хиже імперське нутро,
Тож мабуть, щоби не смерділо,
Відправити всіх, до ноги, в ОРДЛО*,
Там звели вже гетто дебіли.

* 17 березня 2015 року Верховна Рада України визнала територію окремих районів Донецької та Луганської областей(ОРДЛО) окупованою територією.

24. 04. 2017 р.

ID: 730258
Рубрика: Вірші, Громадянська лірика
автор: Мирослав Вересюк
disqus_MkXcl9Qy7z
Бісмарк писав: Якщо не хочете війни не чіпайте дві теми: Мова і Релігія.
Якщо мовне питання в Україні не вирішено протягом 27 років, значить є три причини:
1-а причина: не існує самого предмету тоб-то мови.
2-а причина: не розуміння предмету.
3-а причина: навмисне розпалювання проблеми.
На мою думку, зараз діє 3-тя причина - навмисно створюють ситуацію антагонгізму.
Яка різниця якою мовою розмовляють ті чі інші люди?
Давайте за непотріб визнавати говорящих на польській, мадярській, російській, румунській і т.д.
В державних компаніях, установах гооврять російською. Так що їх вішати? Кричати.
Треба просто застосувати норму Закону і тихо звільнити.
Чому такі питання не виникають в Німеччині, Швейцарії?
Нація з високою культурою визначає не звертати уваги на тих людей, котрі не володіють державною мовою.
А нації з низькою культурою завжди верещать.
Читают Комментируют
Честный пост «отца поневоле» растрогал пользователей соцсетей

Мужчина искренне написал о том, что не собирался ...

Девять тревожных знаков, которые нельзя игнорировать в начале отношений

Обычно начало отношений — самое приятное. Влюбленность, ...

Три самые большие ошибки, которые женщины совершают после развода

Кто сказал, что ломать легко? Разрушать то, что строилось и ...

Три причины, по которым женщины изменяют мужчинам, которых любят

Оба пола способны изменять любимым. Однако причины, по ...