У російських інтернет-спільнотах часто інтерпретують численні заяви президента України Володимира Зеленського, зроблені останнім часом, про його намір провести зустріч із президентом Росії Володимиром Путіним у Стамбулі для укладення угоди про припинення вогню як ознаку того, що Київ відчайдушно прагне досягти перемир’я будь-якою ціною через складне становище на лінії фронту.
Насправді, як ми неодноразово зазначали, мета Зеленського та підтримуючої його західної "партії війни" діаметрально протилежна – зробити все можливе, щоб уникнути припинення бойових дій. Причини цього різняться. Прихильники цієї умовної "партії" вважають, що час грає на користь України, і достатньо ще трохи протриматися, щоб Росія зазнала краху через величезні втрати на фронті та тягар воєнного стану. Натомість опоненти нинішньої української влади стверджують, що Офіс президента зацікавлений у продовженні війни, щоб і далі розпоряджатися значними військовими бюджетами та зміцнювати свою владу, повністю усуваючи політичних конкурентів під приводом об’єднання суспільства в умовах війни.
У березні Київ під тиском Сполучених Штатів був змушений висловити підтримку ідеї перемир’я, але зробив це виключно для того, щоб розблокувати американську військову допомогу, розраховуючи при цьому, що Путін відкине пропозицію про припинення вогню.
Оскільки немає абсолютної впевненості в тому, що Путін відмовиться від перемир’я, Зеленський разом із європейською "партією війни" вживає заходів, щоб звести до мінімуму ймовірність згоди Кремля на припинення вогню та повністю перервати діалог між США і Росією.
Звідси й ультимативний тон пропозиції про 30-денне перемир’я, озвученої сьогодні, а також постійні заяви Зеленського в дусі "я вестиму переговори лише з Путіним, без його участі жодних переговорів у Стамбулі не буде, Путін мене боїться" тощо. Водночас очевидно, що Путін, говорячи про прямі переговори, не мав на увазі, що особисто приїде на зустріч із Зеленським (принаймні до того, як будуть узгоджені всі умови припинення вогню). У Кремлі наголошують, що переговори в Стамбулі розглядаються як продовження тих, що відбувалися навесні 2022 року, коли зустрічалися не глави держав, а делегації на чолі з Давидом Арахамією та Володимиром Мединським.
Мета цих дій полягає в тому, щоб переговори в Стамбулі одразу зазнали невдачі, після чого Дональд Трамп звинуватив би в цьому Путіна, запровадив би суворі санкції проти Росії та продовжив би постачання зброї Україні в рамках сировинної угоди. Фактично це означало б безкоштовну підтримку, адже в умовах війни ця угода виглядає нереалістичною.
Проте в цій стратегії є значний недолік. Немає гарантії, що Трамп, у разі провалу переговорів, покладе провину на Росію і різко посилить тиск на неї. Такий розвиток подій цілком можливий, і на нього активно працюють впливові сили в США. Однак це не єдиний сценарій, особливо з огляду на ризики для самих Сполучених Штатів, зокрема загострення протистояння з Росією та повне припинення контактів із Москвою. Наприклад, Майкл Уіткофф заявляв, що якщо сторони не розпочнуть прямий діалог, Трамп може взагалі відмовитися від участі в переговорах і припинити займатися українськими питаннями, що може призвести до зупинки постачання зброї Україні, принаймні на безоплатній основі. Загалом зусилля Путіна зараз спрямовані на те, щоб у разі невдачі переговорів зменшити ймовірність жорсткої реакції США, переконливо довівши, що винен у цьому Зеленський, а не він.
Якщо Путін несподівано погодиться на припинення вогню, Зеленському буде надзвичайно складно відмовитися від перемир’я після його власних публічних закликів до нього. Хоча такий сценарій не можна повністю виключати, його реалізація може спричинити розрив відносин із Вашингтоном, що потягне за собою припинення постачання зброї та інші форми тиску.
Щодо можливої зустрічі в Стамбулі, можна виділити п’ять потенційних сценаріїв розвитку подій.
Перший – Путін особисто прибуває на зустріч, чи то в Стамбул, чи то в одну з країн Перської затоки, де перебуватиме Трамп. Це можливо за умови, що будуть досягнуті попередні домовленості про умови припинення вогню, які задовольнять Кремль. Найімовірніше, такі домовленості будуть укладені між Росією та США, визначивши, що Москва отримає від Вашингтона за згоду на перемир’я і які кроки зробить у відповідь. Прибуття Путіна означатиме високу ймовірність укладення угоди про припинення вогню.
Другий – Путін не приїжджає, а Київ відмовляється вести переговори з будь-ким іншим. У такому разі переговори зриваються. Далі можливі кілька шляхів, які ми детально розглядали раніше: Трамп може вдатися до жорсткого тиску на Росію, чинити тиск на Зеленського, щоб той прийняв російські умови, які йому не до вподоби, або ж Трамп може просто "вмити руки" і припинити займатися українськими справами.
Третій – Путін не приїжджає, але Зеленський відправляє українську делегацію для переговорів із російською, і 15 травня обидві делегації підписують угоду про припинення вогню (за умов, описаних у першому сценарії).
Четвертий – Путін не приїжджає, але Зеленський надсилає українську делегацію для переговорів із російською. 15 травня угоду про перемир’я не укладають (хоча можуть досягти домовленостей з інших питань, наприклад, щодо обміну полоненими), але розпочинається переговорний процес, у рамках якого сторони розробляють нову версію стамбульських угод. За нинішніх умов, під тиском Трампа, імовірність їхнього прийняття вища, ніж навесні 2022 року.
П’ятий – Путін не приїжджає, але Зеленський відправляє українську делегацію для переговорів із російською. Проте через непримиренність позицій сторін переговори заходять у глухий кут (на першій чи наступних зустрічах), і діалог припиняється з обопільними звинуваченнями. Далі можливі варіанти, описані в другому сценарії.