Чорна смерть і розкол Європи
Наприкінці XIV століття в усій Європі панував феодальний лад, який характеризувався ієрархічними відносинами між королем, феодалами та селянами, які відбували панщину землевласникам й одночасно сплачували безліч податків і поборів. Становище селянства по всьому континенту, що в середньовічній Англії, що на Русі, що в Польщі було подібним і однаково незавидне.
Американські політичні економісти Дарон Аджемоґлу та Джеймс Робінсон у своїй книзі “Чому нації занепадають. Походження влади, багатства і бідності” зауважують, що початок відмінностей між обома частинами одного континенту поклала чума, яка спричинила брак робочої сили, який у свою чергу струснув підвалини феодальної системи. В деяких англійських селах залишилося по двоє-троє здатних до праці селян, які розуміючи свою цінність в умовах дефіциту робочої сили, почали вимагати зменшення багатьох повинностей і скасування безоплатної праці. Англійські селяни отримали бажане та здобули право покидати свого господаря, якщо той не укладе з ними нової трудової угоди за принципово іншу платню. По всій Англії селяни масово звільнялися від примусових робіт і обов’язків перед лордами, а їхні заробітки зростали.
Проте, феодали не змирилися з такими витратами на простолюдинів і щоб це припинити в 1351 році видали “Статут чорноробів”, який встановлював, що кожна людина в Англійському королівстві мусить служити і отримувати платню, яку було встановлено до початку Чорної смерті. «І якщо жнець, косар, інший робітник або слуга, на яких би умовах він не працював, найнятий на певну роботу, залишить її до завершення домовленого терміну без дозволу чи поважної причини, він має бути покараний ув’язненням, і нехай ніхто не платить і не дозволяє платити більшу винагороду ніж встановлено». Здавалося б влада знову перемогла простих трудящих.
Але у 1381 році проти таких драконівських законів вибухнуло селянське повстання під проводом Вота Тайлера, яке захопило Лондон. Повстання було жорстко придушено, а Тайлера страчено, однак еліти, в яких вимерли цілі абатства, почали між собою конкурувати за робітників і переманювати їх кращими умовами. Англійські феодали, налякані народним гнівом та примушені до конкуренції за робочу силу, більше не змушували селян виконувати Статут чорнороба. Феодальні звичаї примусової праці почали зникати, і в Англії почав розвиватися інклюзивний ринок робочої сили, а платня — зростати. Подібні обставини сформувалися і в інших державах Західної Європи. А пізніше, внаслідок багатьох обставин, в Англії з’явилися умови для появи парламенту, капіталізму та промислової революції, внаслідок чого, Британія стала найбільшою імперією в історії людства, контролюючи на початку ХХ століття 25 % території земної суші.
Друге рабство і відсталість
Проте у Східній Європі, яка так само постраждала від чуми, землевласники після мору захопили дедалі більше землі й розширювали володіння, що і без того були більшими, ніж у Західній Європі. Особливо зросла цінність сільськогосподарських земель, коли Західна Європа потребувала більше пшениці, жита й худоби зі Сходу. Зі збільшенням попиту східні феодали посилили контроль над залежними селянами, аби збільшити постачання та прибутки. Експлуатація селянства посилюється ще більше, а на українських землях остаточно встановлюється панщина та кріпацтво. Почалося так зване друге рабство, значно важче ніж у Середньовіччі.
Землевласники збільшували податки на власні ділянки і відбирали половину врожаю. Наприклад в 1533 році у містечку Корчині будь-яка робота на пана оплачувалася. Але вже до 1600 року половина робітників працювала без оплати. Якщо у 1500 році люди мусили безплатно працювати лише декілька днів на рік, то вже у 1550 році це вже був один день на тиждень, а в 1600 році — три дні на тиждень. А діти селян мусили працювати на хазяїна безкоштовно протягом кількох років. В такому підневільному становищі опинилися 90 % усього сільського населення Польщі, Литви, Угорщини та всієї Східної Європи.
“Хоча до Чорної Смерті політичні й економічні порядки у Західній і Східній Європі мало відрізнялися між собою, у 1600 році це були вже два різні світи” – зазначають американські автори Аджемоґлу та Робінсон. На Заході робітники були переважно звільнені від феодальних обов’язків та платежів і стали головною силою для економіки, що швидко розвивалася. А на Сході всі багатства сконцентрувала в своїх руках шляхта, яка жорстко експлуатуючи селян та ремісників.
Спочатку це виглядало незначною різницею між тогочасним Заходом і Сходом європейського континенту. Але на сході Європи шляхта та пани були сильнішими та наділені більшими правами, міста — слабші й менші, а селяни — менш організовані та більш поневолені. І коли феодальний лад струснула Чорна смерть, ці відмінності привели до значних наслідків у житті континенту і стали тією критичною випадковістю, яка немов двосічний меч, різко розділила долю мешканців Європи.
На Заході Чума призвела до демократизації та створення більш ефективних економічних та політичних інститутів, які дозволяли людям не залежно від походження заробляти та боротися за рівні права. А у Східній Європі Чорна смерть призвела до ще більшого поневолення та експлуатації селян та до ще більшої могутності феодальної шляхти. Ці відмінності між Західною і Східною Європою зі століттями поглибилися й на початку ХІХ століття, коли у Англії, Голландії чи Франції жодних форм кріпацтва вже давно не існувало, на землях Польщі, України, Росії та Австро-Угорщини кріпацька система, яка гальмувала не лише свободу людини, але й увесь суспільно-економічний розвиток панувала майже до кінця ХІХ ст.
Ці соціальні відмінності та інституції у Східній та Західній Європі, стверджують Дарон Аджемоґлу та Джеймс Робінсон, почалися у XIV столітті після удару Чорної смерті у 1346 році, й заклали основу для більш значних розбіжностей між Заходом і Сходом в подальшому. Чорна смерть привела до розпаду феодалізму на Заході й другого рабства — кріпацтва — на Сході, і саме через ці початкові розбіжності в пізніші століття постали дві кардинально різні частини Європи. В одній запанували верховенство права, рівність, демократія та економічний добробут, а в іншій – корупція, зажерлива влада, злиденність та безправність громадян.
Точка неповернення для України?
Демократичні інституції на Заході передбачали рівну участь громадян в політичному та економічному житті, забезпечили стимули для винагородження талантів та креативних ідей. Ці зміни не були швидкими і подекуди становили один невеличкий крок на десять років у напрямі до демократії, але вже у XVIII ст. населення Західної Європи у своєму соціальному розвитку стрімко йшло вище за мешканців наприклад Російської імперії.
На сході Європи панівні верстви відбирали та зосереджували всі багатства у своїх руках, підім’яли під себе судову владу та законодавство, і поставили собі на службу навіть релігію, як це сталося до прикладу з російським православ’ям. В такій системі підприємці не бачили зацікавленості вкладати кошти в економіку та створювати принципово нові винаходи, адже ніхто не почувався захищеним від феодалів, влади та, говорячи сучасною мовою, рейдерів. Нащо будувати фабрику – якщо в тебе її відбере місцевий чиновник чи дворянин, а якщо не відбере – задушить податками та перевірками, адже в такій системі фактично немає інститутів, що обмежували б використання і зловживання владою. Ця система створена владою якраз саме для грабунку і збагачення за допомогою влади. Велику вигоду й багатство можна отримати просто контролюючи владу, експропріюючи активи інших і встановлюючи штучні монополії та перешкоди конкурентам.
На Сході Європи панівні верстви – нащадки феодалів періоду Чорної смерті в пізніші століття загальмували розвиток своїх країн, здобуваючи родинам величезні багатства та необмежену владу, але прирікаючи решту населення на злидні. Це в свою чергу призвело до зупинки суспільного розвитку та блокування будь-яких соціальних ліфтів, завдяки яким, в нормальних суспільствах на гору піднімаються люди, здатні вести країну, економіку, науку та технології вперед.
Через тривале перебування під владою не надто прогресивних із західноєвропейської точки зору Речі Посполитої, Австро-Угорщини та взагалі відсталої Російської імперії, а потім і СРСР, Україна успадкувала всі системні недоліки цих експлуататорських держав, а за роки незалежності помножила їх на жадібність та нахабність власної корумпованої еліти. І якщо теперішні Польща чи Угорщина, в складі Європейського Союзу швидко надолужують соціально-структурні наслідки пандемії, через яку вони кілька століть тому пішли не тим цивілізаційним шляхом, то Україна такої можливості “соціально-геополітичного ліфту” наразі не має.
Натомість, теперішня епідемія коронавірусу цілком може, як і колись Чорна смерть у XIV столітті, вплинути й на соціально-політичну систему багатьох країн і, зокрема, й України. Вже сьогодні українці бачать, як великий бізнес та олігархічні корпорації попри карантинні обмеження не припиняють одержувати прибутки, в той час як більшості малого бізнесу заборонено вести підприємницьку діяльність. Внаслідок впливу пандемії на світову та українську економіку, багаті можуть стати ще багатшими, бідні – ще біднішими, а корумповані чиновники та олігархи зможуть ще міцніше узурпувати владу чи навіть остаточно покінчити з демократією.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для “Вголосу”