Коли говоримо про Івана Франка, у свідомості одразу постає образ людини, яка писала "каменем на серці й кров’ю на папері". Часто його уявляють змученим, бідним, приреченим на злидні. Проте чи справді Каменяр жив у постійній нужді? Відповідь на це питання несподівано проливає світло на ще одну грань його біографії – фінансову.
Франкознавець і публіцист Богдан Тихолоз наголошує: якщо перерахувати заробітки Франка в сучасних цінах, то вийде зовсім інша картина, ніж ми звикли собі уявляти. Сума, яку отримував письменник за свою журналістську та літературну працю, сьогодні відповідає рівню високої зарплати, і це дозволяло йому не лише утримувати велику родину, а й відкладати кошти на власний будинок.
Це, за його словами, не була астрономічна сума, адже у сім’ї було четверо дітей і значні витрати на них. Водночас на тлі середніх доходів у Львові тієї доби та навіть сучасних зарплат заробіток Франка не можна вважати мізерним.
"Він працював багато, витрачав на сім’ю й книжки, але водночас щось і відкладав", – зазначив дослідник.
Часто можна почути, що будівництво дому Франків фінансувалося з посагу Ольги Хоружинської або ж навіть із пожертв "під церквою". Та насправді історія була іншою.
Щодо пожертв, то тут також не все так однозначно. У 1898 році, на 25-річчя творчої діяльності Франка, справді збирали кошти, але це був радше ювілейний дар від Наукового товариства імені Шевченка та студентів, які продавали його книги. Збір пожертв "під церквою" відбувся значно пізніше, коли письменник уже хворів, – на його підтримку до 40-річчя творчості в 1913 році.
Як будувався дім на Софіївці
Подружжя Франків після весілля у 1886 році ще довго винаймало квартири у Львові. Лише 2 листопада 1901 року вони змогли придбати ділянку на Софіївці (тепер вул. Івана Франка, 152) і розпочати будівництво.
Ділянка була на горбі, довелося укріплювати схил, будувати підпірну стіну, що збільшило кошторис ледь не вдвічі. Тому, попри всі заощадження та посаг, Франки мусили брати кредит у банку.
Будівництвом займалася польська компанія, а проєкт багато в чому визначила Ольга Хоружинська. Вона хотіла, щоб вілла нагадувала дім професора Володимира Антоновича, яким захоплювалася. На партері (першому поверсі) було п’ять кімнат, а нагорі – дві гостьові.
Попри всі зусилля, будинок вийшов холодним. Взимку сім’я грілася в їдальні, яка була єдиною теплою кімнатою. Робочий кабінет письменника навіть називали Сибіром.
Єдиним "порятунком" для Франка був рудий кіт, який любив сидіти на його шиї або колінах під час роботи. Саме так письменник міг бодай трохи зігрітися, працюючи над своїми творами.
Першою гостею в новому домі стала Леся Українка. У листі до матері вона писала: "Далеко дуже той дім, аж за містом. Місце гарне, і хата нічого собі".
Збудована на початку XX століття вілла пережила чимало і нині відома як "Дім Франка" – літературно-меморіальний музей. Тут зберігається пам’ять про Каменяра, його родину та атмосферу, у якій він працював.