1964 року фізик Арно Аллан Пензіас і радіоастроном Роберт Вудро Вільсон зафіксували постійний гул у даних свого радіотелескопа. Тоді вчені ще не знали, що цей шум виявиться луною від Великого вибуху.
Шум, який був схожий на статичні перешкоди в радіоприймачі, виявлявся скрізь, куди б учені не направляли свій телескоп. Спершу вони вирішили, що джерелом загадкового шуму є сам телескоп, міські перешкоди або ж голуби, які жили в антені телескопа. Але навіть після того, як вчені прибрали голубів, а також виключили інші потенційні джерела шуму, він нікуди не зник, пише IFL Science.
З такою самою проблемою стикалися й інші астрономи в різних куточках світу, хоча й визнали ці дані безглуздими.
Причина, через яку цей шум чули на різних телескопах, у різних куточках світу, полягала в тому, що це було реліктове випромінювання — залишкове випромінювання від Великого вибуху, яке досі пронизує весь Всесвіт.
Пензіас і Вілсон першими зрозуміли, що знайшли перший доказ теорії Великого вибуху, і в підсумку, отримали Нобелівську премію з фізики за свою роботу.
Але радіотелескопи були не єдиним інструментом, за допомогою якого можна було виявити реліктове випромінювання. Наприклад, звичайні аналогові телевізори та радіо могли допомогти почути відлуння від Великого вибуху.Річ у тім, що під час перемикання каналів на старих телевізорах, на екранах з'являвся так званий "білий шум". Частиною цих перешкод і було реліктове випромінювання, хоча звичайно, до них додавалися перешкоди і від інших джерел.
Сучасні цифрові телевізори та радіоприймачі не можуть уловлювати реліктове випромінювання, але воно нікуди не зникло. Піки реліктового випромінювання досі можна виявити в мікрохвильовому діапазоні.