Вперше екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ) було успішно проведено у 1978 році. Відтоді методика постійно вдосконалюється, переслідуючи дві мети: підвищення ефективності та зниження ризиків. В цілому процедура досить безпечна, проте різні етапи все ж пов'язані з певним ризиком.
Синдром гіперстимуляції яєчників
Найважче медикаментозне навантаження відчуває жіночий організм під час стимуляції яєчників. У звичайних умовах за один менструальний цикл виробляється одна яйцеклітина. Для ЕКЗ яйцеклітин потрібно декілька, тому яєчники стимулюють штучно, викликаючи суперовуляцію. Приблизно у 1,3–1,6% пацієнток це призводить до розвитку синдрому гіперстимуляції яєчників (СГЯ). Він проявляється збільшенням живота й викликаним цим дискомфортом, скупченням рідини в черевній порожнині, а у важких випадках розривом яєчників. Також СГЯ здатний спричиняти порушення згортання крові, що несе в собі ризики розвитку кровотеч, зокрема внутрішніх. Тому такий стан вимагає постільного режиму, лікарського спостереження й лікування внутрішньовенними інфузіями розчинів. Зазвичай за кілька днів проблему вдається розв’язати.
Вилучення ооцитів
Щоб отримати яйцеклітини, необхідне невелике хірургічне втручання. Під наркозом з боку піхви виконують пункцію, тобто прокол стінки піхви, підводять спеціальну порожню голку до яєчників та з її допомогою аспірують фолікулярну рідину. Операція атравматична, вона триває близько 20 хвилин, проте має ризики, як і будь-яка інша. По-перше, ризик, пов'язаний з наркозом, а по-друге, можливість травмування голкою органів поруч з яєчниками. Ризик застосування загального знеболювання мінімізують, проводячи ретельне обстеження жінки перед початком ЕКЗ. Ризик травмування сусідніх органів зменшують, виконуючи процедуру не наосліп, а під контролем УЗД.
Запліднення
Ризики цього етапу пов'язані з якістю сперматозоїдів і яйцеклітин, або, в дуже рідкісних випадках, з їх відсутністю. Відсутність ооцитів у фолікулярній рідині зветься синдромом порожнього фолікула. В цьому випадку повторюють етапи стимуляції яєчників і вилучення ооцитів. Якщо ж якість отриманих яйцеклітин і сперматозоїдів незадовільна, вирішується питання про використання донорського матеріалу.
До цієї ж проблеми належить і відсутність запліднення. Якщо це відбувається через слабкість сперматозоїдів або надмірну щільність оболонки ооцитів, вдаються до методу інтраплазматичної ін'єкції сперматозоїдів, коли сперматозоїд за допомогою голки вводять в яйцеклітину.
Перенесення ембріона в матку
Це безболісна та атравматична процедура. Основних ризиків два: не донести ембріон до порожнини матки, залишивши його в цервікальному каналі, та розмістити занадто глибоко, в матковій трубі, спричинивши позаматкову вагітність. У першому випадку спробу доведеться повторити, у другому потрібне хірургічне втручання, оскільки позаматкова вагітність несе в собі ризики для життя.
Ну й останній ризик — це можливість розвитку багатоплідної вагітності, коли переносять кілька ембріонів. Рішення про видалення або збереження зайвих ембріонів приймає пара після консультацій з лікарем.