Травматичні соціальні, економічні та політичні наслідки війни будуть неминучими.
Існує чотири можливі результати повномасштабної війни Росії проти України: “тривала війна”, “заморожений конфлікт”, “перемога України” і “поразка України”. Незалежно від того, який сценарій виникне, далекосяжні та травматичні соціальні, економічні та політичні наслідки війни будуть неминучими.
Про це пише у своєму дослідженні пише аналітик Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House), фахівець із радянсько-російської політики безпеки Джон Лоу.
Сценарій 1. “Довга війна”
Конфлікт на виснаження дає кожній стороні можливість виснажити іншу.
Україна продовжуватиме боротьбу і намагатиметься відбудовуватися одночасно.
При цьому Україна буде нести все більші людські втрати як на полі бою, так і через міграцію населення.
Сценарій №2. “Заморожений конфлікт”
Перемир’я стабілізує лінію фронту та дозволить обом сторонам перегрупувати та відновити свої виснажені сили для підготовки до подальших боїв.
Недосягнення згоди щодо майбутнього військового статусу України чи розміру її збройних сил.
Україна залишатиметься формально відданою меті повного відновлення своїх кордонів 1991 року.
Сценарій №3. “Перемога для України”
Зміна політики Заходу призведе до надання союзниками зброї та військової підтримки, що дозволить Україні змусити російську армію повернутися принаймні до лінії розмежування 23 лютого 2022 року.
Відступ Росії, особливо якщо під загрозою опиниться утримання Криму, може мати драматичні політичні наслідки в РФ, що можуть призвести до періоду нестабільності, за яким послідують радикальні реформи та остаточна нормалізація зв’язків із Заходом.
Тривалий період російського самоаналізу дозволив би Україні провести глибокі реформи та прискорити європеїзацію державних інституцій, що призвело б до реалістичної перспективи приєднання до ЄС та покращення загальної ситуації з безпекою з можливістю швидкої інтеграції до НАТО.
Сценарій №4. “Поразка України”
Прийняття Україною російських умов капітуляції (зміна уряду, демілітаризація, нейтралітет) і фактичного поділу країни, включно з визнанням територіальних втрат.
Це можливо лише у випадку значного припинення підтримки Заходу і військового краху. Теоретично це може змусити прийти до влади “прагматичний” уряд у Києві, готовий піти на значні територіальні поступки, щоб врятувати Україну від подальшого кровопролиття та руйнування.
Однак це створить високий ризик децентралізованих повстань на територіях, анексованих Росією, і тривалу нестабільність в решті країни.
Повоєнні наслідки
Поєднання втоми від війни та процесу політичного оновлення в складних економічних умовах призведе до уповільнення зусиль щодо реформ для швидкої інтеграції України в Європу. Відхилення від цього амбітного шляху створило б серйозні наслідки для відносин України із західними партнерами.
Незалежно від результату війни, велика частина українського суспільства буде травмована вторгненням Росії. Чим довше триває війна, тим глибша травма і тим важчі її наслідки.
Як і після Другої світової війни, може існувати критична нестача житла та ключового персоналу, а також широко поширені соціальні проблеми, пов’язані з війною - високий рівень розлучень і злочинності, включаючи домашнє насильство та вживання наркотиків.
Ключовим стабілізуючим чинником буде громадянське суспільство та його здатність продовжувати закривати прогалини в державі чи то в наданні послуг, чи в розробці реформ. Жодна інша країна пострадянського простору не має рівня соціальної організації України.
Поділ серед українців між тими, хто залишився в країні, і тими, хто не залишився. Будуть також напружені відносини між тими, хто пережив різний рівень інтенсивності бойових дій під час війни.
Щоб розібратися зі своєю колективною травмою та знайти шляхи її подолання, українцям потрібно буде відчути, що їхні жертви не були марними. З цієї причини ключовим пріоритетом буде вдосконалення управління країною на всіх рівнях, включаючи реформу судової системи, щоб населення відчуло можливість відстоювати свої права і більше не залежало від свавілля українських державних органів.
Громадське обурення росіянами, які підтримували війну, і колективне прагнення до справедливості будуть домінуючою рисою української політики в найближчі роки. Цей гнів ускладнить будь-які спроби знайти врегулювання війни без поразки Росії та притягнення її політичного та військового керівництва до відповідальності за свої злочини.