Зірка Довбуша Олексій Гнатковський: Не буду зніматися там, де українців показують дебілами
Актор розповів Тимуру Мірошниченку про лицемірство в кіно, сумніви з приводу роботи та про те, як з бодуна зустрів війну.
Після виходу фільму «Довбуш» українські кіноглядачі масово дізналися про актора Олексія Гнатковського. Не дивно – саме Олексій виконав одну з найяскравіших ролей у фільмі. Його Іван Довбуш, брат головного героя, розбійник з шаленими очима, за харизмою та впливом на глядацьке сприйняття ледь не залишив за бортом протагоніста стрічки. За великим рахунком, у житті Олексій такий самий, тільки без кримінальних схильностей. Про це він розповів Тимуру Мірошниченку в програмі ЖВЛ, передає informator.
Олексій Гнатковський – не актор за освітою. Навчався він на політолога. Це не завадило йому у 18 років прийти у театр, причому прийти суто з цікавості. Це виявився той самий випадок, який змінив життя. Перші ролі Олексій отримував завдяки своїй привабливій зовнішності. Чим заслужив професійну ненависть колег, які для цього здобували спеціальну освіту, досвід, а значних ролей, на жаль, не отримували.
Як зізнається актор, на його зарплату тоді можна було купити пляшку горілки. При цьому Гнатковського досі мучать сумніви.
Я майже кожного дня питаю себе – чи тим я займаюся? Чи то моє, чи не моє? Для себе в мене є відповідь, але вона не полягає в “так” або ”ні”. Вона полягає в тому, що треба робити. Але у мене завжди є сумнів – чи гідний я цього? Не знаю…
"Тобто, ти у житті не робиш те, що тобі не подобається? Чи колись доводилось?
Я не такий вільний, як Сковорода. Світ мене ловить. І я змушений робите те, що мені не хочеться. Але це не за великим рахунком. Це, скоріше, побутові речі. Але якщо казати про фундаментальні речі, я намагаюся робите те, що я люблю.
Але у тебе були пропозиції зніматися в кіно, і ти не погоджувався.
Я не погоджувався на неякісні серіали. Але я актор, тільки цим і заробляю. Та й взагалі, не люблю лицемірства, коли кажуть, що ми тільки за ідею. При цьому навіть за хороші гроші не стану грати в російських фільмах чи серіалах. У мене це ще до війни було. Не буду зніматися там, де українців показують дебілами. Мені на це казали “Ну, тоді ми з вами не скоро зустрінемось”. А я відповідав, що мене це повністю влаштовує.
Коли почалася війна, ви з дружиною Олею організували благодійний фонд. Навіщо благодійний фонд? Ти ж волонтерською діяльністю займаєшся з 2014 року.
І Оля також. Повномасштабку ми зустріли в перший ранок спокійно. Я ще встав з бодуна якогось. Якесь свято було напередодні, не пам’ятаю. І мені дзвонить брат і каже, що почалася війна. Ми відвезли дітей до батьків дружини. Це недалеко від Франківська, десь 40 кілометрів. І одразу віддали свою хату переселенцям. Потім почали збирати гроші на тепловізори, бронежилети. Я й свої гроші на це віддавав. Так і почалося.
А ти пам'ятаєш реакцію дружини та дітей, коли вони тебе побачили на великому екрані? Адже «Довбуш» – це був твій перший фільм в акторській кар’єрі.
Ми були разом в кінотеатрі. В мене старшому 11, меншому – 3. Я сидів зі старшим. А він – такий собі філософ, дуже спокійний, навіть сором’язливий. Я, до речі, теж таким був у дитинстві. Я навіть не можу описати їхню реакцію. Це не було для них щось приголомшливе, вони, скоріше, тихо пишалися. Я ж більшу частину життя цим займаюся. Вони приходять до мене на вистави, в них є улюблені вистави. Вони ще малі, по-перше. А по-друге, тата й так вдома часто нема. Хоча насправді я домашній чувак.