Романтизація любовного потягу тримає на своїх плечах цілий культурний пласт, в який входить величезна кількість творів мистецтва всіх видів, де оспівують це чарівне відчуття.
Але вчені, які звикли все піддавати сумніву і підводити усе під доказову базу, не бачать в стані закоханості ніякої магії. На їхню думку, це просто послідовний ланцюжок хімічних реакцій у мозку, завдяки яким ми отримуємо відчуття ейфорії і бачимо об’єкта своєї любові в яскравих барвах. Але що відбувається з організмом, так би мовити, на практиці? В чому полягає та сама хімія кохання?{banner_inside}
Відділи мозку, відповідальні за виникнення і підтримання почуття закоханості
Мозок людини — неймовірно складна структура. Тому, щоб закоханість відбулася, має збігтися безліч факторів. У цьому процесі задіяні наступні відділи:
- гіпоталамус, який продукує окситоцин, знижує тривожність і підвищує рівень довіри;
- гіпофіз — частина гіпоталамуса, яка продукує «гормон вірності» — вазопресин;
- довгастий мозок, де розташований конгломерат нейронів, на які діє серотонін — один з гормонів радості;
- мигдалеподібне тіло, яке продукує фенілетиламін, що стимулює симпатію і підйом в плані привабливості і потягу.
Послідовність формування любовної прихильності
Складні формулювання, зрозумілі хіба що професійним нейробіологам, мало що скажуть звичайній людині щодо того, як саме ми закохуємося. Тому, якщо перекласти цей процес на мову буденності, це виглядатиме наступним чином. Людина бачить симпатичний йому об’єкт, мозок отримує сигнал про те, що це підходящий партнер, і викидає в кров порцію фенілетиламіну. Завдяки цьому у людини виникає почуття любові в романтичному сенсі цього слова. Потім гормони пригнічують роботу тих відділів мозку, які відповідають за критичне ставлення до інших людей і до об’єкта закоханості зокрема. У людини знижується поріг тривожності і відчуття небезпеки, світ здається прекрасним і доброзичливим за рахунок того, що з’являється невмотивована довіра. Результатом стає особлива хімія і відчуття єдності, яке поділяють партнери, якщо почуття любові виявляється у відповідь.
Любовна симптоматика
Про симптоми кажуть у тих випадках, коли мова йде про хворобливі стани. Тому, безсумнівно, будуть люди, які вважають образливим порівняння закоханості з хворобою. Але з хімічної і фізіологічної точки зору це саме так. ВООЗ внесла закоханість до списку розладів здоров’я ще в 2008 році. Так що ж буде свідчити про закоханість з практичної точки зору? З тих параметрів, що можна виміряти, звертає на себе увагу рівень адреналіну, що перевищує норму більш ніж у 10 разів. До речі, ця кількість втричі перевищує рівень адреналіну при інфаркті міокарда. З інших проявів варто виділити безсоння, наявність нав’язливих думок про об’єкт любові, прискорений пульс, головні болі, коливання артеріального тиску, стрес.
На підставі чого ми вибираємо об’єкт своєї любові?
Як правило, це сукупність фізіологічних і психологічних чинників. Але на найпершому етапі у справу знову вступає хімія кохання. В носі кожної людини існує залоза, що секретує феромони: копулин у жінок і андростенол у чоловіків. Там же знаходиться особливий вомероназальний орган, або ямка Якобсона, який покликаний сприймати феромони. А ось ми вибираємо ту людину, чий генетичний код найбільшою мірою відрізняється від нашого. Це вкрай важлива інформація, оскільки поєднання неспоріднених генів дає більш здорове потомство, що підтверджено численними дослідженнями в цій області.
Скільки триває закоханість?
Виходячи з експериментів, в яких брали участь люди різної статі і віку, можна з високою долею ймовірності визначити, що тривалість всього циклу реакцій, характерних для закоханості, практично завжди вкладається в термін від 3,5 до 4 років. Це ж підтверджує і статистика розлучень, більшість з яких трапляються до подолання парою п’ятирічної межі сімейного життя.