У полон Юрій Гульчук потрапив у квітні 2022 року, розповіла журналістам його мати Мілана Компанієць.
Інформації про сина було дуже мало, та одного разу його "співкамерники", яких обміняли, розповіли про тортури з боку росіян.
22-річний українець Юрій Гульчук, який повернувся з полону під час крайнього обміну, втратив дар мови та емоцій через тортури з боку росіян. Про це розповіла його матір Мілана Компанієць у коментарі "Медійній ініціативі".
Юрій Гульчук є матросом 36-ї окремої бригади морської піхоти. У цивільному житті навчався на факультеті китайської філології, але восени 2021 року, на другому курсі, ухвалив рішення піти до війська, обравши напрямок. Його мрією була служба в Миколаєві, біля моря, тому йому дуже все подобалося.
"Армія — це найкраще, що трапилося в моєму житті", — говорив Юрій Гульчук.
За кілька місяців почалася повномасштабна війна і все кардинально змінилося, адже за пів року служби боєць потрапив в епіцентр бойових дій. 12 квітня 2022-го російські окупанти взяли його в полон на заводі Ілліча в Маріуполі. Йому тоді було всього 20 років.
Це стало для Мілани Компанієць справжньою трагедією, адже перший час вона і зовсім не знала, чи жива її дитина. У січні 2024 року під час обміну полоненими було звільнено українських захисників, які перебували з Юрієм Гульчуком в одній камері, тоді у матері з'явилася хоч якась інформація про сина, але вона не впевнена, що хотіла б це знати.
Річ у тім, що Юрія особливо жорстоко катував охоронець, якого вони назвали "Доктор Зло". Росіяни били полоненого українця електродубцем з особливою жорстокістю, бо той ніяк не реагував на тортури. Це не подобалося мучителю, тому він застосовував додаткову силу.
"Те, що він тепер не розмовляє, вже не самозахист. Хлопці намагалися з ним поговорити, але він і слова не міг вимовити. Я не знаю, чи порушений у нього мовленнєвий центр, чи щось із м'язами рота або горла", — розповідала мати полоненого українця.
14 вересня 2024-го Юрія Гульчука обміняли, але ситуація не покращилася. На опублікованому в мережі ролику можна побачити, що у нього на обличчі відсутні емоції і він мовчить, поки мати його обіймає і радіє тому, що через 2 з половиною роки син знову вдома.