Одним з найбільш стійких когнітивних спотворень можна назвати наше сприйняття щастя як якоїсь внутрішньої роботи, а нещастя — як наслідків виключно зовнішнього впливу.
Як правило, ми розуміємо, що повинні створювати самі або, принаймні, вносити свій внесок у власне щастя (саме ми зобов’язані організувати подорож, звільнитися з роботи або знайти свою споріднену душу та інше), але часто люди не усвідомлюють, що головні й найпоширеніші причини нещасливого життя пов’язані зовсім не з випадковими зовнішніми подіями.
Нещастя — це результат поєднання вчинків, якостей, стилю мислення та адаптації. Ми думаємо, що це всього лише наслідок якихось зовнішніх подій, а тому боїмося втратити контроль над ситуацією. Проте насправді це не так: деякі люди щасливі, навіть коли у них для цього немає причин, в той час як інші відчувають себе глибоко нещасними, попри те, що у них є майже все в цьому світі.
Ви не повинні відчувати себе потворними, бути невпевненими в собі або вважати, що не заслуговуєте щастя. Суть не в нашому оточенні, а в тому, що знаходиться всередині нас. І майже всі нещасні люди володіють однією специфічною особливістю.
В дитинстві, якщо нам пощастить, батьки або опікуни задовольняють всі наші базові потреби. Хтось зав’язує нам шнурки, допомагає чистити зуби, виконати домашнє завдання і готує нам їжу. Це те, що необхідно всім дітям, щоб жити і розвиватися.
З часом хороші батьки починають навчати дитину самостійності. У міру дорослішання діти вчаться доглядати за собою, готувати собі їжу і піклуватися про своє оточення. Вони вчаться заводити стосунки, вчасно виконувати дані обіцянки, вирішують, чи вони хочуть займатися спортом, і вибирають, поводитися порядно, чи ні. А потім їм доводиться мати справу з наслідками прийнятих рішень.
Однак якщо в дитини ніколи немає можливості відчути свою самостійність (і це відповідальність не тільки за прийняті нею рішення, але і за своє вдоволення чи невдоволення), вона виростає незрілою особистістю. Це типовий результат нездорової прихильності до батьків, причиною якої виступають самі батьки, що проектують на дитину своє самовідчуття.
Будучи дітьми, ми кличемо батьків, щоб вони вирішили наші проблеми. Але коли ми вже дорослі, доводиться покладатися тільки на себе.
Всі нещасні люди наділені однаковою особистісною рисою — незрілістю. Це служить основою для кожної звички і поведінки, які в кінцевому підсумку призводять нас до незадоволеності власним життям.
- Якщо людина не несе відповідальності за свої слова і вчинки, вони стають випадковими, піддаючи небезпеці всі її відносини і заподіюючи шкоду навколишнім. Це і є незрілість.
- Якщо ми не дбаємо про своє тіло і будинок, тому що нам «не подобається» мити посуд або прибирати, це неминуче призводить до хаосу. Це ще один прояв незрілості.
- Якщо хтось нас підводить, ми проєктуємо на нього своє неприйняття і стаємо жорстокими. Наші дріб’язкові й пасивно-агресивні твердження не тільки заганяють нас у кут, але і змушують виглядати більш ураженим, ніж насправді. Це теж незрілість.
- Якщо ми незадоволені траєкторією свого життєвого шляху, але при цьому вибираємо скаржитися, мов безпомічне дитя, а не розробляємо стратегію, як це робить доросла людина, то нещасними і залишимося. Це говорить про незрілість.
Якщо ми зростаємо і стаємо зрілими по мірі дорослішання, то починаємо нести відповідальність за свій зовнішній вигляд, будинок, роботу і досягнуті результати. Якщо людина зріла, то вона здатна зосередитися на довгострокових результатах, а не на короткострокових бажаннях.
З часом ми зрозуміємо, що все це виступає одним з найбагатших джерел нашого щастя. Ми знаходимо абсолютне умиротворення від повернення додому — в місце, яке любимо. Ми демонструємо готовність йти на контакт, пожинаємо плоди важкої праці (фізичних вправ або просування по кар’єрних сходах). Зрілість дозволяє нам зосередитися на довгострокових цілях, не зациклюючись на короткострокових бажаннях. А незрілі особистості на це нездатні.
Так, причина нещасливого життя криється в неготовності нести за нього відповідальність
Півсвіту ходить довкола нас і поводиться так, немов вони ще діти, немов хтось повинен вирішувати їх проблеми і досить їм закричати або заплакати, як якийсь дорослий тут же прийде до них на допомогу. Інші люди усвідомлюють, що вони вже дорослі, і що час, вільний простір і зрілість наділяють їх силою та ресурсами, необхідними для рішення виникаючих перед ними труднощів. Або, як мінімум, такі особистості здатні продумати правильну стратегію, адаптуючись до мінливих умов.
Причина нашого нещастя полягає в неготовності нести відповідальність за своє життя. Це свідоме перебування в стані вічного дитинства і відчайдушні спроби зрозуміти, чому світ не відповідає на наш заклик про допомогу.