Свобода чи самотність — тут кожна людина вирішує самостійно, як назвати такий стан. Хтось проклинає себе за те, що не може створити нормальних відносин, а комусь цілком комфортно і так.
У всякому разі саме так позиціонують себе ті, хто свідомо робить вибір на користь того, щоб залишитися одному. Одні роблять це демонстративно, як би кричачи на весь світ, як їм добре без сім’ї і нудних друзів. А інші спокійно і тихо приходять вечорами в порожній квартирі, включають телевізор і так само мовчки радіють можливості помедитувати, помріяти і ні з ким не розмовляти.
Чому це стало настільки поширене? Причин для цього кілька.
Егоїзм
Найчастіше це єдина дитина у родині, у якої з дитинства була своя кімната. Вона там все мала у своєму розпорядженні на власний розсуд — одяг, книги, зошити, іграшки і не хвилювалася, що хтось може зайти і перемішати, як це буває в багатодітних сім’ях. Виростаючи, вона дотримується даної моделі і в дорослому житті — відгороджується від оточуючих, дратується, якщо хтось бере її речі, починає сердитися, влаштовує скандали. Зрозуміло, що впустити когось у свою квартиру, а тим більше на постійній основі вона і не подумає. Такі люди навіть не страждають від порожнечі, навпаки — насолоджуються нею. Їх улюблений вислів “слухати тишу”. Зазвичай, вони і працювати-то воліють вдома, щоб не їздити в ненависний офіс до ненависних колег. Краще вже самому — і спокійніше, і надійніше, і нерви в порядку. А головне — ніхто не втручається в особистий простір.
Невдалий досвід
Ці люди пережили сильну психологічну травму — зраду, розрив або розлучення. Причому в більшості випадків це супроводжувалося з’ясуваннями відносин, розділом майна, нудними і болісними судовими засіданнями, переслідуваннями, погрозами, шантажем, вимогами та іншими “принадами”. Спочатку кинутий чоловік або коханець навіть чути не хоче про новий союз, оскільки зализує рани. А по закінченні часу розуміє, що одному куди легше — не треба звітувати, питати дозволу кудись сходити або щось надіти, можна спати хоч до обіду, не турбуючись про приготування їжі. До того ж людина підсвідомо боїться повторення попереднього кошмару, тому і на людей дивиться як слідчий на допиті — насторожено, підозріло, недовірливо, як ніби заздалегідь впевнена в тому, що її хочуть обдурити. А на самоті, як з’ясувалося, дуже багато позитивних моментів.
Тверда переконаність в тому, що хороший партнер або друг — це міф
На відміну від попереднього пункту тут можна взагалі не мати ніякого досвіду, проте орієнтуватися на те, що розповідають інші. Така людина захоплюється читанням всіляких онлайн-сповідей, сайтів а-ля “Кілл мі пліз”, де половина історій — це проплачена творчість, проте сліпо вірить всьому, що там написано. Від цього виникає роздратування стосовно уявних учасників описаних подій, проєктування на цілком реальних людей і як підсумок — люта ненависть до всього світу. В голові миготить геніальна думка: “воно мені треба — з кимось зв’язуватися? Он скільки проблем від цих дурних людей! Буду-но я краще один”.
Звичайно, деяким особистостям дійсно не варто з кимось дружити і зустрічатися. Вони не створені для нормального спілкування, тому що досить зарозумілі, вимогливі, заздрісні, озлоблені, не здатні співпереживати і розуміти. Вони заводяться з півоберта, при всякому разі починають скандалити, а вже якщо хтось порушив їх зону комфорту — співрозмовнику доведеться вислухати гори мату на свою адресу. Словом, винен хто завгодно, тільки не вони.
Таким чином, вибір свободи — не найгірший, якщо міркувати розсудливо. Є цілком миролюбні і життєрадісні люди, не здатні лаятися, проте їм обов’язково потрібна самотність. Можливість ходити по будинку в халаті або взагалі без усього, не зачісуватися, якщо немає настрою, дивитися телевізор до ранку — багатьом це потрібно як повітря. Якими б не були причини такого рішення, його слід поважати і не лізти з повчаннями про правильне або неправильне життя. Зрештою всі люди різні. Сперечатися з такого приводу — це все одно що доводити, що червоний колір кращий, ніж зелений.