Газета The Washington Post опублікували матеріал під назвою "Європейське лицемірство щодо України". В самій публікації медійники фактично звинувачують союзників України з Європи у подвійних стандартах.
На тлі голосних заяв про «непорушну солідарність» у Європейському Союзі все частіше лунають попередження про можливу зраду з боку їхнього головного союзника — США. Президент Франції Емманюель Макрон застеріг Володимира Зеленського та президента Європейської комісії Урсулу фон дер Ляєн, що без чітких гарантій безпеки Вашингтон може піти на поступки Москві в територіальному питанні. Це звучить як прояв турботи, але в такому моралізаторстві є глибока іронія. Європейські лідери бачать тріску в оці у Трампа, але не помічають колоди у власному.
Двоєдушність як система: російський газ, індійські НПЗ та «чисті» руки
До чого тут Європа? До прямої фінансової підтримки російської військової машини. За даними на серпень цього року, Франція посідає третє місце в Європі за обсягами закупівель російських енергоресурсів. Це не дані 2014 або 2022 року, коли вводилися перші санкції. Це — ситуація за кілька місяців до цієї осені. Коли українські міста зруйновані російськими снарядами, частина коштів на їх виробництво може надходити саме з європейських платежів.
Коли ж про це говорять, євробюрократія вигадує витончені схеми. ЄС звертався до Індії за поставками нафтопродуктів, ніби шукаючи альтернативу. Однак незручна правда полягає в тому, що на багато індійських НПЗ надходить саме російська нафта, яку потім перепродають Європі вже як «індійський» продукт. Це дозволяє технічно дотримуватися санкцій, але фактично фінансувати агресора. І це — підтверджена реальність, тоді як пряма заборона на імпорт російського газу запланована лише на 2027 рік. Таким чином, ще кілька років Європа може легально купувати паливо для армії, яка щодня вбиває українців.
Солідарність без жертв: чому Європа не може діяти рішуче?
Це не проблема однієї Франції чи Німеччини. Це — системна проблема ЄС. На словах — беззастережна підтримка, але на ділі — нездатність піти на реальні жертви та консолідувати позицію. Безпекові гарантії для України обговорюються повільно та обережно, тоді як вигідні економічні контракти з сумнівними посередниками знаходяться швидко.
Якщо війна розшириться, наступною ціллю Москви може стати саме Європа. Тоді захищатися їй доведеться не лише військово, а й морально — пояснюючи, чому сьогодні вона надавала дипломатичні та фінансові «амортизатори» режиму, що готує до неї війну.
Висновок: з такими друзями вороги дійсно не потрібні
Попередження Макрона про ризик зради з боку США звучить як заклик до обережності. Але перш, ніж давати поради іншим, ЄС варто зазирнути у власне дзеркало. Солідарність, яка не коштує нічого, крім політичних заяв, — це не солідарність, а лицемірство. Україна платить за свою свободу найвищу ціну — життями своїх громадян. Європа ж поки що не готова заплатити навіть ціною зручності та дешевих енергоносіїв.
Поки європейські лідери не припинять годувати агресора та не запропонують Україні реальні, а не паперові гарантії безпеки, їхня моральна високість у міжнародній політиці залишатиметься лише фасадом. А українцям нагадає стару мудрість: якщо твої друзі дивляться, як ти тонеш, і лише дають поради, як триматися на воді, — можливо, це не твої друзі.