Ми продовжуємо розповідь про легендарну зв’язкову Центрального Проводу ОУН і Головного Командира УПА Романа Шухевича – Марію Римик. В українській історії є імена, які тоталітарна система намагалася приректи на безіменність. Їх прагнули викреслити не лише з офіційних документів, а й із самої пам’яті поколінь. Проте правда має дивну здатність виживати там, де її бережуть серцем і переказують нащадкам.
23 січня 1947 року в лісі поблизу сіл Жуків, Гиновичі та Куропатники на Бережанщині, що в Тернопільській області, у нерівному бою з московськими окупантами героїчно загинули: творець військової контррозвідки ОУН, єдиний генерал безпеки УПА та Лицар Золотого Хреста Заслуги Микола Арсенич («Михайло», «Дем’ян»), його дружина й охоронець, а також зв’язкова Проводу ОУН і Головного Командира УПА Романа Шухевича Марія Римик («Маруся», «Наталка»).
У науковий та публіцистичний обіг потрапляють версії загибелі керівництва ОУН, що базуються на викривлених радянських протоколах або вторинних джерелах. Це створює ґрунт для маніпулятивних інтерпретацій, де ідеологічні конструкції окупанта замінюють собою історичні факти. Відновлення істини вимагає деконструкції цих нашарувань, спираючись на внутрішні документальні свідчення самого підпілля як на єдиний автентичний верифікатор подій.
Історія українського підпілля знає чимало прикладів героїзму, але випадок Марії Римик стоїть осібно. Це історія про те, як тендітна зв’язкова перетворила свій арешт на блискучу розвідувальну операцію, змусивши досвідченого майора совєтських окупаційних спецслужб повірити у власну всесильність, тоді як насправді вона крок за кроком дешифрувала його методи.
Сьогодні ми маємо можливість зазирнути за лаштунки цієї гри завдяки унікальному документу СБ ОУН.
Історичний контекст та джерельна база
Для аналізу подій навколо загибелі Миколи Арсенича та ролі Марії Римик ми спираємося на ключове першоджерело, яке дозволяє реконструювати події без радянських нашарувань:
Документ: Протокол допиту Стефанії Дулеби (с. 71–116), проведеного Службою Безпеки ОУН восени 1947 року. Цей архівний документ детально відтворює методи роботи радянських спецслужб та обставини, що передували загибелі у криївці Голови СБ ОУН Миколи Арсенича «Михайла» та його найближчого оточення.
Архівна публікація: Літопис Української Повстанської Армії. Нова серія. Т. 43: Боротьба з агентурою: Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН на Тернопільщині (1946–1948). Кн. 1 / Ред. П. Й. Потічний. – Торонто-Львів, 2006. – 1332 с.
Важливість: Цей документ є унікальним, оскільки він фіксує не лише обставини ліквідації керівного вузла СБ ОУН – криївки найтаємнішого генерала УПА Миколи Арсенича, – а й внутрішню механіку розвідувальної гри, яку вела Марія Римик проти репресивного апарату НКВС.
Основний зміст документа:
Окупаційний тиск: Опис того, як майор окупаційних спецслужб крок за кроком намагався залучати місцевих мешканців до співпраці, використовуючи поєднання допитів, психологічного тиску та побутового маніпулювання.
Ворожа облава: Хронологія вистежування Миколи Арсенича через ідентифікацію за фотокартками та поступове звуження району пошуку до лісу поблизу сіл Жуків, Гиновичі та Куропатники. На фінальному етапі було кинуто масштабну облаву, що й дозволило ворогу виявити криївку.
Сенсаційне спростування міфу про самогубство: Свідчення Стефанії Дулеби вщент руйнує радянську версію про обставини загибелі Голови СБ ОУН Миколи Арсенича та його найвірніших соратників. Матеріали внутрішнього слідства СБ ОУН містять пряме зізнання майора Швеця, який під час розмови з коханкою заявив: «“Михайла” ми вже застрілили» (стор. 98). Швець визнав випадковість виявлення бункера: якби не помічена голова підпільника у «вічку», «більшовики напевно були б не знайшли криївки» (стор. 100). Це перетворює офіційний звіт МГБ на чергову пропагандистську фальсифікацію, створену, щоб приховати факт запеклого спротиву та героїчної смерті повстанців.
Зіткнення розвідок: Свідчення про те, як підпілля вело контррозвідку. Ключовим моментом є розповідь майора про знайдену в криївці загиблу Марію Римик «Наталку» та її власноруч написаний звіт. У розмові майор Швець фактично зізнається у застосуванні тортур до «Наталки» під час її попереднього арешту («як я її бив»), проте констатує свій повний професійний фіаско: зв’язкова Шухевича не лише не зламалася, а перетворила перенесене на надважливі розвідувальні дані для Служби Безпеки ОУН.
Протокол фіксує професійне здивування ворога перед стійкістю Марія Римик, своєю незламністю вона переграла методи окупантів та викрила їхню внутрішню механіку боротьби проти найвищого керівництва підпілля.
Для майора МДБ Марія Римик стала «привидом із минулого», який раптом матеріалізувався у стратегічному центрі Служби Безпеки ОУН .
Унікальність постаті Марії Римик є винятковою з кількох причин:
Стратегічне значення: У період активного формування та найбільшого розквіту збройної боротьби УПА, Марія Римик як довірена особа Романа Шухевича забезпечувала стратегічний зв’язок між Головним Командиром та Проводом ОУН. Її роль у координації підпілля була ключовою для збереження цілісності управління армією під час зміни фронтів.
Стійкість як зброя: Її незламність під жорстокими тортурами у липні 1945 року не дала окупантам одним ударом знищити Романа Шухевича та весь Провід ОУН. Цим вона виграла для підпілля критично важливий час, щоб надійно законспіруватися і продовжувати боротьбу.
Професійне маскування та «мозковий центр»: Вона змогла перехитрити цілий апарат НКВС, змусивши слідчих повірити у свою безпорадність і «злам» під час арешту. Поки ворог вважав її безпечною, вона працювала в оточенні Голови СБ ОУН Миколи Арсенича, фактично тримаючи окупантів під розвідувальним наглядом.
Фінальне підтвердження: Шокова реакція ворога
Наведений у протоколі фрагмент прямо фіксує шок, здивування та професійне приниження головного слідчого, представника каральних органів, майора Швеця, після знахідки протоколу СБ Марії Римик у криївці Миколи Арсенича. Його емоції в протоколі – це емоції людини, яку пошили в дурні.
Шокова реакція (Слова окупанта стор. 98)
«Крім цього немалим здивуванням для мене було це, як витягнули з криївки вбиту Наталку. Я мав її на слідстві, під час якого вона до всього призналася і я звільнив її.»: Тут Швець висловлює прямий шок. Він вважав «Наталку» «своїм» керованим об’єктом, якого він «звільнив». Її смерть поруч з Арсеничем руйнує його офіційну легенду про успіх.
«Дивно, що її все простили і вона опинилася в «Михайловій» криївці.»: Це остаточне визнання провалу МДБ.
Підтвердження удару по кар’єрі
«З криївки ми витягнули її протокол, в якому вона зізнавала все про мене: як я її бив, лікував, чим ми її годували, ну точно все, що тільки про нас знала.»: Це – найстрашніший доказ для Швеця. Протокол Римик, який заперечував його брехливі звіти про «ілюзією контролю», містив усі дані для дисциплінарного розслідування проти нього.
Аналіз свідчень із протоколу СБ ОУН дозволяє зробити засадничий висновок: довіряти радянським документам у справі загибелі Миколи Арсенича та команди найтаємнішого генерала УПА – це те саме, що досліджувати Голодомор за звітами НКВС про «успіхи колективізації». Як тоді окупант маскував геноцид канцелярським терміном «продовольчі труднощі», так і в архівах МДБ він намагався сховати свій професійний провал за вигадками. В обох випадках папір служив не для фіксації фактів, а для вбивства правди.
Контррозвідувальний удар
Фінальне послання Миколи Арсенича та Марії Римик у цій нерівній боротьбі було майстерним контррозвідувальним ударом. Спалення документів, але залишення протоколу СБ, який детально описував методи слідчого і його провал, викликало шокову реакцію у ворога. Це прямо заперечило його ворожі службові звіти. Марія Римик не просто загинула – вона дискредитувала слідчий апарат МДБ. Її звіт став речовим доказом професійної непридатності чекістів, доводячи, що інтелектуальна перевага була на боці підпілля.
Акт індивідуальної непокори: Збройний виступ Марії Римик у камері, де вона роззброїла і підстрелила енкаведиста, доводить: її поведінка на слідстві була не поступкою, а свідомою оперативною грою. Поки окупант звітував про «успіх», він сам перебував під розвідувальним наглядом зв’язкової. Це була перемога розвідниці, яка перетворила власний арешт на джерело стратегічних даних.
Моральний вирок дезінформації
Поки майор Швець та апарат МДБ намагалися вибудувати паперову стіну з фальсифікованих звітів, справжня історія збереглася там, де її не могли дістати чекістські цензори – у пам’яті української еміграції. У фундаментальному біографічному першоджерелі – «Історично-мемуарному збірнику Чортківської округи» (Нью-Йорк–Торонто, 1974, с. 927), що був підготовлений безпосередніми учасниками боротьби, ім’я Марії Римик зафіксоване навічно. Її згадують серед колишніх учнів Чортківської гімназії, які «згинули як воїни УПА в нерівних боях проти московського окупанта».
Ці свідчення остаточно закривають справу, розпочату в кабінетах МДБ: поки окупанти намагалися забруднити ім’я розвідниці в секретних протоколах, ті, хто боровся поруч із нею, закарбували її в історії як людину «кришталевого характеру».
Маркіян ВОЙТОВИЧ