Втрата близької людини, розрив стосунків або звичного способу життя - це завжди важкий шлях. Психологи виділяють кілька етапів горювання, але далеко не кожен проходить їх плавно. Часто процес зупиняється, і людина місяцями, а то й роками не може знайти спокій.
На якому етапі горювання люди "застрягають" найчастіше та як навчитися жити далі, не намагаючись змінити минуле, розповіла в ексклюзивному коментарі для РБК-Україна психіатр Центру ментального відновлення "Незламна" від "Фонду Маша" Катерина Ганноха.
Замкнуте коло гіпотетичних сценаріїв
Коли ми стикаємося з болем, наша психіка шукає будь-яку лазівку, щоб його зменшити. Саме це стає причиною тривалого перебування в одній і тій самій точці відчаю. За словами експертки, найскладнішим етапом виявляється спроба "домовитися" з долею.
"Найчастіше люди "застрягають" на стадії торгу в процесі горювання. На цій стадії людина намагається ментально "переграти" подію. З’являються думки типу: "А якби я тоді зробив інакше…", "Може ще можна щось змінити…", - пояснює Катерина Ганноха.
Чому ми прокручуємо минуле в голові
Цей процес не є випадковим - це захисна реакція організму. Проте саме вона не дає ранам загоїтися, перетворюючи життя на нескінченний пошук помилок у минулому.
"Психіка ніби намагається знайти угоду з реальністю, щоб уникнути болю втрати. Людина прокручує події знову і знову, шукаючи точку, де все могло б піти інакше. Саме тут часто виникає почуття провини та надмірної відповідальності за події, які насправді людина не могла контролювати. Через це процес прийняття втрати затягується: людина більше живе у гіпотетичних сценаріях минулого, ніж у теперішній реальності", - зазначає психіатр.
Як вийти зі стану торгу
Вихід із цієї стадії не означає байдужість. Це перехід до більш глибокої та здорової форми пам'яті, де біль стає частиною досвіду, а не перешкодою для майбутнього.
"З клінічного погляду важливо допомогти людині поступово перейти від "що якби…" до визнання факту втрати. Це не означає забути чи знецінити стосунок або подію - це означає інтегрувати її у свою життєву історію, щоб з’явилася можливість рухатися далі", - підсумовує експерт.
Розуміння того, що ми не маємо влади над минулим, - це болючий, але єдиний шлях до одужання. Визнання факту втрати стає тим самим фундаментом, на якому можна почати будувати нове життя.