Кожна людина, яка виростає, має свої упередження та острахи за майбутнє, але на це впливає наш світогляд, тобто, те, що ми бачили протягом того часу, поки росли. І часто це картинка життя наших батьків, яку не хочеться повторювати.
Про те, чому ми не хочемо жити таке життя, як у батьків, розповідає РБК-Україна (проект Styler) з посиланням на портал “Психологія життя” в Instagram.
Чому буває так, коли зі страху хочеш уникнути того життя, яким жили батьки, наприклад, уникнути обʼєктивно нещасливого шлюбу і докладаєш до цього багато зусиль, то зрештою доходиш до того, чого намагався уникнути?
По-перше, тому що спроби бути максимально відмінним від батьків - це рівно те ж саме, що і рівняння на них, просто з іншого боку. І той і інший варіант означає, що ми поки не знайшли власної опори та будуємо життя з оглядкою на систему життя наших батьків.
Чи наслідуємо ми їх, чи намагаємося зробити все навпаки, не важливо. У будь-якому разі, ми використовуємо їхній досвід як внутрішній орієнтир, як внутрішню точку звіту і тому приречені тією чи іншою мірою повторювати їхні ж помилки.
По-друге, і воно безпосередньо випливає з першого, за всіх можливих мінусів, батьківський досвід - це щось добре нам знайоме.
Яке б гарне майбуттнє не обіцяли нові варіанти, вони, як незвідані землі, мають безліч потенційних небезпек.
По-третє, наша психіка влаштована так, що опинившись одного разу у ситуації, яка травмує, вона намагатиметься повернутися в неї, щоб програти ще раз, але вже зі щасливим результатом.
Власне, тому процес сепарації і є настільки важливим з погляду психотерапії, він покликаний позбавити нас багажу батьківських установок, травм, комплексів, неврозів тощо. І може дозволити нам набути власних.