Будівлі та будинки Києва зберігають в собі історію десятиліть та, подекуди, століть. Тому з часом їх охоплює атмосфера таємничості та певної містичності, як, зокрема, будинок № 15 на Андріївському узвозі. "Замок Річарда Левове Серце" оповитий міфами та легендами, котрі перетворили історію будівлі на загадки та таємницю.
Наймістичніші міфи та легенди про замок Річарда зібрав "Апостроф".
"Замок Річарда Левове Серце" є архітектурною перлиною початку XX століття, виконаною в стилі англійської готики. Його назва вшановує пам'ять англійського монарха Річарда I, знаного як Левове Серце, котрий став легендарним героєм роману Вальтера Скотта "Айвенго".
Розташований на мальовничому і складному рельєфі, що спускається до Подолу, замок красується на схилі гори. Доступ до будинку забезпечують два входи: один з подвір'я через бетонні сходи, інший — з вулиці по дерев'яних сходах, зведених під час реконструкції в 1991—1992 роках.
Його величні фасади прикрашені архітектурними елементами, характерними для середньовічних фортець та замків, включаючи різні типи башт, шпилі та зубці на завершеннях стін, а з лівого боку височіє велична башта з явними фортечними ознаками.
Міфи та легенди
Замок Річарда завжди вважали містичним місцем. З самого початку будівництва й донині про нього ходить величезна кількість легенд і переказів.
Зокрема, існує міська легенда про те, що вночі мешканці чули страшні завивання, до яких призводила залишена в димоході яєчна шкаралупа. Так будівельники мали намір помститися скупому замовнику.
Відома також історія і про пожежу, яка спалахнула ще під час будівництва і мала гнітюче враження на киян. Така споруда не могла обійтися без похмурої слави та атмосфери таємничості.
У 1902 році садибу придбав будівельний підрядник Д. Орлов. Пізніше, коли наполовину побудований будинок постраждав від пожежі, виявилося, що підрядник затіяв будівництво без офіційного дозволу. Тому поліція зупинила роботи. Поки залагоджувати конфлікти, здача будинку в експлуатацію затягнулася.
Вже в 1911 році трагічна доля спіткала Дмитра Орлова. Він був убитий, по смерті залишив свою дружину з дітьми без засобів до існування. Щоб покрити борги, вона була змушена продати будівлю.
З того часу недобра слава оточила будинок ще більше. Відгомони жахливих звуків і виття поширювалися стінами замку, а вночі мешканці часто чули загадкові кроки та дитячий плач, що створювало враження, ніби будівля наповнена демонічними силами. Будинок часто змінював власників, оскільки ніхто не міг прожити в ньому довго.
Стогони, які долинали з труб "Річарда", виснажували мешканців усієї вулиці. Історик Степан Васильович Голубєв, втомившись від цього постійного виття, вирішив перевірити димохід і виявив у ньому ту саму яєчну шкаралупу, яка, резонуючи, викликала ці моторошні звуки.
Проте навіть зникнення загадкових звуків не поклало край легендам, які продовжували ходити серед мешканців Андріївського узвозу, 15.
Проте така слава перетворила будинок на місце для творчих особистостей, яких не лякали привиди, а надихали на нові твори. Художники та скульптори орендували тут квартири під майстерні. Одним з таких митців був Федір Балавенський, який разом з учнями реконструював деталі знаменитих химер паризького собору Нотр-Дам і виставляв їх на огляд через вікна, додаючи будинку ще більшої містичності та сприяючи появі нових міфів. Так тривало до моменту окупації Києва німецькими військами.
Попри своє нелегальне походження та оточення таємничістю, "замок Річарда" перетворився у видатну візитівку архітектурного ландшафту Андріївського узвозу та всього міста.