Перейменування вулиць, повернення леніна, мурали і пам’ятники злочинцям – все це ідолопоклонство окупанти притягнули із собою з радянського минулого і сучасних боліт до багатостраждального Мелітополя.
Загострення ностальгії за славетним минулим чи захоплення на кшталт північної кореї вбивцями і улюбленцями тоталітарного режиму, зазвичай відбувається під так звані свята. Або річниці, коли хтось із ідолів пропаганди здох. Вибачте, героїчно загинув від рук «укронацистотерористів», повідомляє РІА.
Мелітополь з кожним днем все більше тоне у цій гидотні. За понад два роки окупації вулиці міста все більше стають смітником. Рашисти повертають навіть те, що самі ж мелітопольці і викидали, як непотріб. Але ж це неідеологічно, вирішили загарбники і їхні ручні тваринки-колобки, і повернули леніна, встановили пам’ятники рядянським ідолам, і совкові назви вулиць.
А деякі особливо обдаровані пережитки совка ще й вимагали «вождя» відновити в селах, зокрема у Фруктовому.
За вулиці вони взагалі взялися сильно. Список зворотного перейменування був доволі значним і, на жаль, не є вичерпним. Бо, наприклад, крякнула на болотах донька ідеолога рашизма Дугіна, миттєво їй і мурал наляпали, і вулицю Університетську на честь «безневинної жертви київського режиму» перейменували. Про те, що у Мелітополі з’явилася вулиця терориста Захарченко навіть говорити огидно.
А танк Т-70 на братському цвинтарі? Стояв собі символ звільнення міста від нацистів, нікому не заважав. Прийшли неонацисти і гойда вигадувати. Зняли, кудись вивезли, знову привезли, встановили, але з пафосним супроводом, мовляв, це ми відремонтували, це ми відновлюємо історичну справедливість. Ну, з іншого боку, гроші на «реставрації» також не зайве відмити.
Заради фалічного символу з двоголовим півнем згори окупанти розворотили доріжку вишиванку у самісінькому центрі міста. Стела, що її рашисти назвали «містом воїнської слави», стала ганьбою.
А «великих полководців» у Мелітополі скільки накидали! Тут тобі і пам’ятник Невському, біля якого проводяться регулярні шабаші з покладанням квітів прадавнім «асвабадітєлям» і виставляються портрети вбивць, катів і пропагандистів типу мотороли чи татарського.
На території колишнього заводу «Продмаш» з’явився «мультимедійний комплекс «росія – моя історія».
Не зупинилися і перед тим, щоб церкву спаплюжити зображеннями вбивць.
«Героїв» навіть у партах «увічнюють». Як, наприклад, зрадника Аніщука, мелітопольця, що у 2014 році пішов воювати за окупантів на Донбас, «звільняти рускую землю від нацистів». Авжеж, нацист-асвабадітєль, треба, щоб діти бачили обличчя злочинця на уроках щодня. Щоб історію не спотворювали.
А сталінський кілер судоплатов у рейтингу пропагандистів і колобків випереджає навіть вищезгаданих. Його згадують ледь не частіше, ніж за життя. Пам’ятник вбивці у Мелітополі з’явився одним з перших. Цьому передувала поява меморіальної таблички, а його зображеннями завалювали місто на «день перемоги».
Не забули і про місцевих зрадників, що відзначилися після окупації. На вокзалі встановили пам’ятник залізничникам, що пішли на співпрацю з ворогом. І загинули під час вибуху моста у Світлодолинському.
Масово витравлюючи Україну з окупованих Мелітополя і мелітопольців, окупанти чомусь забувають, що з початку повномасштабного вторгнення знищили або пошкодили понад тисячу пам’ятників культурного спадку. З них близько 40 в Запорізькій області.
І це вони «компенсують» потворними спорудами і зображеннями своїх «хероїв». Забуваючи, що, перефразовуючи відомий вислів, хто живе минулим, не має майбутнього.