Керівник ансамблю імені Вірського Мирослав Вантух із розмахом відсвяткував своє 85-річчя.
У палаці “Україна” пройшли зйомки святкового концерту за участю популярних артистів і коміків.
Однак поруч із яскравими та цікавими номерами були й ті, які після виходу шоу на телебаченні можуть викликати неоднозначну реакцію - від непрогнозованого сміху, до невдоволення.
Полякова і Беленюк розсмішили більше
“Вечірньому кварталу” вже не звикати до скандалів, які у них виникають останнім часом після кожного теле-шоу. Тому рідкісні вигуки і холодний прийом публіки для них не проблема.
Привітати ювіляра прийшли Євген Кошовий та Юрій Ткач. Але на відміну від усіх інших артистів, які виступали цього вечора, їх єдиних публіка зустріла без оплесків.
Та й більшість жартів не розсмішили зал. Таке враження, що їхній гумор тепер вже працює виключно на їхню вузьку аудиторію, яка з часом лише зменшується.
Проте моменти, коли публіка сміялася або добродушно посміхалася, були.
Але лише під час виступу інших артистів та гостей вечора. Наприклад, залом прокотився смішок, коли Оля Полякова заспівала свою версію хіта тріо Мареничів “Ой під вишнею, під черешнею”.
За інших обставин це навряд чи сталося б, але вийшла анекдотична ситуація. У пісні, якою співачка вирішила привітати 85-річного ювіляра, є слова:
“Ой ти старий дідуган, ти зігнувся як дуга,
А я молоденька,
Гуляти раденька.
Ой ізгиньте, пропадіте, всі старії кості,
Не сушіть, не трощіть
Мої молодості!
Ти в запічці “ка-хи, ка-хи”, я з молодим “хі-хи, хі-хи”,
Ой ти все спиш, а я плачу,
Тільки літа марно витрачаю!”
При цьому треба сказати, що у співачки новий виток у музичному стилі. Тепер її репертуар звучить більш роково і для цього вона почала працювати з живим бендом.
Трохи дивно виглядало музичне привітання від Наталії Могилевської, яка в джазовому форматі виконала народну пісню “Ой, чий то кінь стоїть”.
З погляду музичного твору, то аранжовано його чудово і Могилевська, з вокального погляду, виконала його під акомпанемент рояля відмінно. Але один нюанс перетворює цю пісню на композицію з феміністським, м'яко кажучи, відтінком. Все-таки рядки: “Сподобалась мені тая дівчинонька” звучить з жіночих вуст дивно. І ця пісня потрапила в концерт не випадково. За словами ведучих, це одна з найулюбленіших пісень Вантуха. Тож, з огляду на ситуацію, її логічніше було б віддати Вакарчуку, який інколи на концертах виконує її, або ще комусь зі співаків.
Ще один комічний момент концерту полягав у тому, що Олімпійський чемпіон з греко-римської боротьби Жан Беленюк зізнався, що він не просто так після перемог у фіналі танцює як може гопак. Виявляється, в дитинстві він займався саме народними танцями, але був відрахований з ансамблю.
Ансамбль став сімейним підрядом
“Гопак”, “Повзунок” та інші візитівки ансамблю Вірського більше схожі на надскладні гімнастичні вправи. Тому кар'єра танцівника, як правило, закінчується не пізніше 40 років. Навантаження настільки високі, що для декого це може закінчитися ще раніше. Попри це конкуренція серед охочих потрапити до цього колективу дуже велика. Нині ансамбль імені Вірського мало чим відрізняється від устрою київського “Динамо” чи будь-якого іншого професійного футбольного клубу. Основний склад колективу вирощується тут із самого дитинства і в 18 років вони, пройшовши селекцію, залишаються або йдуть з ансамблю.
Крім цього Мирославу Вантуху вдалося перетворити його на “сімейний” підряд. Крім нього самого тут працюють його дружина Валентина, яка керує дитячою школою. Також тут працюють їхня донька Галина, яка на початку танцювала тут, а тепер допомагає батькові як хореограф, і працює її чоловік. А також син Мирослав, який на початку впирався і не хотів іти по стопах батьків. Він навіть вступив на філологію, але потім, за словами матері, “проштрафився” і теж почав танцювати. На цей момент він також один з хореографів колективу. Ну й онука, яка також збирається присвятити себе танцям, незважаючи на те, що бабуся відправила її вчити мови в інститут міжнародних відносин.
Народне не нафталін
Цього року ансамблю виповнюється 87 років. Не дивно, що нове покоління іноді називає мистецтво народного танцю “нафталіном”. Тим паче, що деяким номерам не на багато менше років і придумав їх ще сам Вірський. Однак питання про актуальність на цьому концерті було знято одним номером. Танцівники ансамблю змінили етнічні костюми на сучасні футболки і худі та станцювали разом з MONATIK під одну з його пісень “Вічно танцююча людина”. Причому сучасна хореографія в їхньому виконанні здається чимось вже зовсім легким порівняно з тими па, які вони роблять у народних танцях. Та й деякі з цих рухів дуже органічно лягають у сучасний контемпорарі-танець.
Тут же і відповідь критикам, які говорять про те, що більше ніде у світі подібних ансамблів немає, тільки в країнах, які раніше були республіками СРСР. Народні танці, які вигадують Вантух і його хореографи, це багато в чому такий самий сучасний вуличний танець, як і хіп-хоп або сучасний модерн-балет. Достатньо лише мати базову підготовку. А вона, треба сказати, в ансамблі імені Вірського найвища і перевершує нашу школу класичного балету. Це особливо добре було видно, коли солісти Національної опери показали свої сольні партії. Якби це був батл народної та класичної шкіл, то вихованці Вантуха виграли б у суху.
Навіть втративши ногу, вони повертаються на фронт
Безумовно цей захід не міг пройти без згадки про війну. Тим паче, що двоє вихованців Вантуха загинули на фронті. Сам же колектив на початку війни першим вирушив на закордонні гастролі збирати гроші на потреби ЗСУ.
У цьому контексті ще однією щемливою нотою стало привітання від хореографа Антона Смецького, який займався постановкою номерів для Ірини Білик. Він воює з початку війни, а привітати Мирослава Вантуха він піднявся на сцену і всі побачили, що замість однієї з ніг у нього протез. Але ще більш дивовижним виявилося, що пройшовши цю складну операцію і реабілітацію він збирається найближчим часом повернутися на фронт.