1 червня 1926 року народилася американська акторка, модель, співачка та продюсерка Мерилін Монро. Вона була найпопулярнішою акторкою свого часу, її називали іконою краси та секс-символом 50-х.
Образ наївної сексуальної блондинки став візитівкою і водночас пасткою для Монро. Про її історію успіху та цікаві факти з життя розкажуть Українські Новини.
Важке дитинство
Справжнє ім'я акторки - Норма Джин Мортенсон. Мати Мерилін працювала кіномонтажницею й часто брала дівчинку до себе на роботу у Голлівуд. Пізніше через параноїдальну шизофренію та фінансові труднощі матері Мерилін жила у притулках або у прийомних сім'ях.
Одним з опікунів була найкраща подруга матері Ґрейс МакКі, яка поділяла захоплення дівчини кінофільмами та акторським мистецтвом. Саме МакКі сказала Монро, що колись та стане кінозіркою.
У 1937 році чоловік МакКі Ервін Ґодард здійснив проти 11-річної Мерилін Монро сексуальне насильство. За припущеннями біографів та психологів, сексуальне насильство в дитинстві викликало подальші проблеми Мерилін Монро (розлад сну, залежність від психотропів, складнощі в взаємостосунках).
Кар'єра
Кар'єра Монро розпочалась з моделінгу, у 18 років їй запропонували знятись у фотосесії, коли вона працювала на авіаційному заводі з випуску безпілотних літальних апаратів. За порадою фотографа вона звільнилася з заводу й пішла працювати моделлю. Через попит на моделей зі світлішим волоссям Мерилін вибілила до золотистого і випрямила своє кучеряве каштанове волосся.
У 1946 підписала контракт з "20th Century Fox". Саме на студії їй запропонували взяти псевдонім Мерилін Монро. У перші місяці контракту, не отримуючи кіноролей, Монро присвятила вільний час вивченню акторської майстерності, вокалу і танців. Щоб дізнатися більше про кіноіндустрію і просувати себе, вона багато часу проводила в студії, спостерігаючи за акторками та акторами.
Спочатку Мерилін діставалися лише незначні ролі, де вона могла мати лише 5 хв екранного часу. ЇЇ справжній прорив у сфері кіно стався після 1950 року. Вона отримувала численні позитивні відгуки за свою гру від відомих ЗМІ та критиків.
Монро розуміла попит і свідомо виступала в ролі нового секс-символу. Попри популярність сексапільного амплуа, Монро прагнула розширити свій акторський діапазон. Так, у трилері "Можна заходити без стуку", вона зіграла героїню з психічним розладом, однак отримала змішані відгуки за свою гру.
Хоча ідея екранної героїні Монро як недалекої, але сексуально привабливої блондинки була ретельно продуманою грою, кінокритики та глядачі вважали це справжньою особистістю Монро, котра нічого не вдає, граючи в комедіях.
Це стало перешкодою в професійному розвитку, при бажанні Монро грати драматичні ролі їй відмовляли, конфліктували при її спробах розвивати своїх героїнь, а зріліші роботи Монро відкидали як авдиторія, так і критика, заохочуючи тільки амплуа сексуальної дурепи. Образ наївної блондинки також створював регулярні перешкоди в тому, щоб суперзірку Монро поважали як бізнесвумен, зокрема, і в її власній кіностудії, а також при перемовинах про гонорари.
В результаті стресу, конфліктів та розладу сну Монро часто спізнювалася або не з'являлася на зйомки, забувала репліки.
Щоб подолати тривожність та хронічне безсоння, Монро почала приймати барбітурати, амфетаміни та алкоголь, що посилило проблеми, хоча вона не мала сильної залежності до 1956 року. Вважається, що знаменита конфліктна поведінка Монро, особливо в пізній період її кар'єри, була відповіддю на поблажливість і сексизм її колег і режисерів-чоловіків.
Заснування власної продюсерської компанії
Хоча Монро стала однією з найбільших зірок "20 Century Fox", пункти її контракту не змінювалися від 1950 року. Їй платили значно менше, ніж іншим зіркам її рангу, до того ж, акторка не могла сама вибрати проєкт чи колег, з якими хотіла б працювати.В результаті конфлікту з Fox вона у 1955 році заснувала власну продюсерську компанію "Marilyn Monroe Productions", інструменталізувавши процес розпаду студійної системи Голлівуду.
Культові фільми з Мерилін Монро
"Ніагара"
Монро втілила фатальну жінку, що задумує вбивство чоловіка. Акторка зі своїм візажистом розробила макіяж, який став її візитівкою: темні стрілчасті брови, бліда шкіра і блискуча червона помада. Фільм "Ніагара" був одним з найвідвертіших фільмів у кар'єрі Монро через сцени, де її тіло прикривало лише простирадло або рушник, що шокувало тогочасну авдиторію.
"Джентльмени віддають перевагу білявкам"
Сатирична музична комедія про двох співачок, Лорелей (Монро) і Дороті Шоу (Джейн Расселл), які вирушають гастролювати до Парижа. New York Times і Variety позитивно відгукнулися про Монро, особливо відзначивши її виконання пісні Діаманти — це найкращі друзі дівчини.
"Сверблячка сьомого року"
Монро зіграла жінку, яка стає об'єктом сексуальних фантазій свого одруженого сусіда. Хоча фільм знімали в Голлівуді, студія вирішила заздалегідь створити рекламу, влаштувавши знімання однієї зі сцен на Лексінґтон-Авеню в Нью-Йорку. Там Монро стояла на решітці над метро і повітря підіймало вгору поділ її білої сукні. Ця сцена стала однією з найвідоміших у кар'єрі Монро.
"У джазі тільки дівчата"
Музична кінокомедія, за яку Монро отримала "Золотий глобус". Американський кіноінститут назвав фільм найкращою комедією всіх часів. Пісні фільму, зокрема "I Wanna Be Loved by You", є популярними й досі.
Особисте життя
У житті Мерилін було чимало чоловіків. Багато з них не розуміли її кар'єри. Вперше вийшла заміж у 16 років, щоб уникнути чергового притулку.
У 1947 зустрічалася з виконавчим директором "20 Century Fox" Джозефом М. Шенком. Зустрічалась з режисером та декількома акторами.
У січні 1954 одружилася з бейсболістом Джо Ді Маджо. 9-місячний шлюб був крихким від початку: Ді Маджо постійно ревнував зірку та намагався контролювати її.
1956 року одружилась із драматургом Артуром Міллером. Преса засуджувала союз секс-символа й інтелектуала. Від Міллера Монро мала три викидні. Пишучи сценарій для Монро в її останньому фільмі, Міллер завів роман з іншою жінкою. Після численних конфліктів Монро розлучилась з Міллером у 1961 році.
Монро і Міллер
У 1951 році Монро познайомилася з Джоном Кеннеді, що згодом став президентом США. У 1954-му почала з ним стосунки тривалістю до 1960 року. Про ці взаємини існує багато свідчень, зокрема свідчення цілодобових президентських охоронців.Поширювались чутки про стосунки також і з його молодшим братом Робертом, до якого Монро ставилася дуже добре. За деякими версіями, їх поширювали з метою приховати зв'язок із президентом, що набув розголосу.
Смерть
5 серпня 1962 року хатня робітниця прокинулась о 3:00 й помітила світло з-під дверей спальні Монро, які виявились замкненими. Вона зателефонувала психіатрові Монро Ральфові Грінсону. Той прибув у будинок, виламав двері й виявив тіло Монро.
Психіатри заявили, що Монро була схильна до частих епізодів паніки й депресії та мала емоційну лабільність. За офіційною версією, причиною смерті стало "передозування снодійним" пентобарбіталом у взаємодії з пігулками хлоралгідрату. Розтин показав, що вона була здоровою. У посвідці про смерть вказали: "Ймовірно, самогубство".
Упродовж наступних десятиліть виникло кілька конспірологічних теорій про смерть Мерилін Монро, включаючи вбивство і випадкове передозування.