Українські поховальні традиції формувалися століттями, і одяг у них мав особливу сакральну роль. Це був не просто елемент обряду, а символ переходу людини у потойбіччя. Саме тому з поховальним вбранням пов’язано чимало прикмет і заборон, які передавалися з покоління в покоління.
Які прикмети, традиції та обряди були у давнину пов'язані з одягом покійних, розповідає РБК-Україна.
Зав'язки й ґудзики
Одяг для небіжчика не зав’язували на вузли й не застібали на всі ґудзики. Вважалося, що це може «зв'язати» душу й вона не зможе відійти у вічність.
Пояс та ремінь
Пояси залишали вільними або взагалі не використовували. Він символізував земні справи, які не повинні «тримати» людину після смерті.
Чорний одяг
У сільських громадах небіжчика рідко одягали в чорне. Цей колір був знаком жалоби для живих. Для померлих обирали світлі сорочки – символ чистоти та нового початку.
Взуття
Для похорону часто виготовляли окремі «смертні чоботи» чи постоли, які ніколи не носили за життя. У деяких регіонах небіжчика залишали босим – вважалося, що так він швидше перейде у вічність. А у деяких вважали навпаки – не можна відправляти в інший світ босим і взуття мало бути обов'язково.
Речі дітей і немовлят
Одяг померлої дитини не віддавали іншим дітям. Вважалося, що це може «забрати» їхнє здоров'я чи навіть життя.
Власноруч пошитий одяг
Багато людей готували собі «смертну сорочку» ще за життя. Її берегли роками, вишиваючи обереги й символи, що мали захистити душу.
Роздача хусток
У селах після похорону жінкам роздавали хустки покійної. Це сприймалося як спосіб передати пам'ять і водночас уберегти живих від лиха.
Спалювання взуття
Особливу увагу приділяли взуттю. Його зазвичай спалювали, бо вважали провідником між світами, який може «принести смерть назад у хату».
Не залишати вдома нитки та кусочки тканини
Якщо шили нове вбрання для похорону, усі обрізки тканини та нитки обов'язково викидали або спалювали. Інакше «залишки» могли накликати нову біду.