Дослідники назвали найекологічніший спосіб поховання після смерті — як з’ясувалося, він також є й найпростішим.
Кремація, поховання у труні чи поховання у космосі — існує безліч варіантів того, що відбувається з людським тілом після смерті. У недавньому дослідженні вчені зосередилися на з’ясуванні того, як цей вибір впливає на планету і який сценарій є найбільш екологічним для Землі, пише Popular Science.
Якщо говорити про найекологічніший спосіб поховання, вчені зазначають, що існує цілком чітка й напрочуд проста відповідь — ні, мова не про кремацію. Насправді, за словами експертів, люди прагнуть чогось блискучого, нового та незвичайного, проте найпростіше рішення зазвичай виявляється найкращим. Однак вчені визнають, що на горизонті вже маячать нові технології, які можуть виявитися ще більш екологічними.
Кремація може здатися кращим варіантом, оскільки прах можна розвіяти де завгодно — наприклад, над океаном. Ще один варіант — заповісти тіло науці. Однак залишається питання: чи не зашкодять наші останки планеті? Погані новини: трохи зашкодять.
Люди вже давно намагаються знайти "правильний" спосіб поводження з тілом після смерті. Причому деякі з них є досить дивовижними — наприклад, "небесні похорони". У деяких районах Тибету, Монголії та Бутану тіла залишають на вершинах гір, щоб їх з'їли грифи. У буддизмі це священний ритуал, але в нього є й практична сторона: у цих регіонах ґрунт часто занадто твердий або кам’янистий, щоб копати могили, а палива на кремацію просто не вистачає. Тому існує звичай віддавати тіло іншим живим істотам — як останній акт альтруїзму. Однак у більшості країн "небесні похорони" заборонені законом.
Ще одним варіантом є традиційне захоронення — тут використовуються хімічні речовини для бальзамування, а також різні конструкції. Для виробництва та транспортування всіх цих матеріалів потрібні видобуток ресурсів і промислове виробництво. Після поховання всі ці конструкції залишаються в землі майже назавжди, а тому такий спосіб поховання вважається надзвичайно енерговитратним і залишає величезний вуглецевий слід.
Кремація має репутацію більш простого та чистого способу, але вона вимагає дуже високих температур — зазвичай від 800 до 1100 °C. Крім того, кремація вимагає використання викопного палива. Під час кремації також виділяється велика кількість вуглекислого газу та парів ртуті із зубних пломб. Дослідження, проведене в Індії, показало, що для кремації під відкритим небом потрібно від 400 до 500 кілограмів дров на одне тіло, при цьому в атмосферу викидається від 500 до 600 кілограмів вуглекислого газу.
А що щодо нових технологій — аквамації чи перетворення тіла на компост? Експерти визнають, що ці методи, безперечно, дають змогу зменшити навантаження на довкілля, але не усувають його повністю. Наприклад, аквамація — процес, під час якого м’які тканини розкладаються під впливом нагрітої води та лугу протягом близько 12 годин. Зрештою залишаються лише кістки. Дослідження показують, що викиди вуглецю можуть бути приблизно на 20% нижчими, ніж під час традиційної кремації. Але при цьому залишається від 100 до 300 галонів рідких відходів, які доводиться скидати в каналізацію.
Компостування людських останків, також відоме як природне органічне розкладання, — це процес, що відбувається у спеціальній ємності, наповненій соломою, деревною тріскою та люцерною. Дослідження показують, що мікроорганізми розкладають тіло приблизно за 60 днів, але кістки не руйнуються повністю, тому їх додатково подрібнюють і змішують з рештою маси. У результаті виходить близько 113 кілограмів матеріалу, який зовні більше нагадує деревну тріску, ніж садову землю. Варто зазначити, що в цьому випадку матеріал часто доводиться перевозити в інше місце для внесення в ґрунт. Крім того, деякі компоненти, наприклад люцерну, вирощують у регіонах з дефіцитом води та транспортують на великі відстані.
У результаті вчені дійшли висновку, що природне поховання є найкращим варіантом — лише саван із біорозкладного матеріалу або простий дерев’яний ящик, який закопують прямо в землю. Вчені називають це похованням, під час якого тіло зливається із землею без будь-яких перешкод для розкладання. Зазвичай тіло ховають на глибину близько 1–1,2 метра, де мікроби та комахи розкладають останки. Згідно з оцінкою життєвого циклу, проведеною у 2017 році, цей метод незмінно демонструє найменший загальний вплив на навколишнє середовище порівняно з будь-яким іншим способом поховання.