Кожен з нас хоча б раз у житті ловив себе на думці: «Мабуть, я не заслуговую на щастя». У такі моменти здається, що навколо інші отримують подарунки долі, знаходять любов, будують кар’єру, а ми чомусь ніби стоїмо осторонь.
Чому виникає ця внутрішня заборона на щастя та чи справді вона має під собою підстави, розповіло видання Psychology Today, а також пояснило, що корінь проблеми зазвичай криється у двох глибинних відчуттях — почутті провини та переконанні у власній «дефектності».
Коли минуле не відпускає
Ми можемо роками носити у собі тягар:
- «Я винен у розлученні батьків» (хоча це ніколи не могло бути правдою).
- «Якби я тоді вчинив інакше, все було б добре».
- «Через мою помилку страждають близькі».
Прикладом є історія Елвіса Преслі, який усе життя відчував провину за смерть свого брата-близнюка при народженні. Подібний «синдром врятованого» відчувають і ветерани, і батьки дітей із залежностями, і люди після важких втрат.
Важливо розрізняти:
- раціональну провину, коли ви дійсно вчинили не так, як хотіли чи планували, — тут потрібно визнати помилку, зробити висновки, попросити вибачення, змінити поведінку;
- нераціональну провину, за те, що не було у вашій владі, — тут необхідно навчитися протистояти внутрішньому «каральному голосу», який постійно дорікає.
«Я дефектний»: пастка низької самооцінки
Друга причина відчуття «не заслуговую» — це віра, що з нами «щось не так»:
- «Я недостатньо гарний (розумний чи успішний)».
- «Я нікому не потрібен».
- «Мене неможливо любити».
Такі переконання часто формуються ще у дитинстві, коли оточення критикувало чи применшувало. Якщо поруч не було дорослого, який підтримав би та дав відчуття цінності, дитина засвоює чужі ярлики як правду. І навіть у дорослому віці ці старі «програми» продовжують керувати нашими думками та поведінкою.
Як звільнитися від цих думок
Вчіться відрізняти здорову провину від надуманої. Якщо ви реально образили когось — перепросіть, зробіть висновки. Якщо ж це вина «за все на світі» — тренуйте усвідомленість, адже життя складніше за просту схему «я винен у всьому».
Змінюйте внутрішній діалог. Почніть ловити фрази на кшталт «я ніколи не зможу…» і замінюйте їх на реалістичні, наприклад, «я можу спробувати», «я вже роблю кроки». Це спосіб «переписати» нейронні зв’язки.
Дійте, навіть якщо «не відчуваєте готовності». Відчуття завжди відстають від дій. Якщо чекати, доки ви «відчуєте впевненість», ви ризикуєте прожити все життя у режимі очікування.
Оточуйте себе підтримкою. Уникайте токсичних людей, які підживлюють ваші сумніви. Шукайте тих, хто нагадує вам про ваші сильні сторони.
Не бійтеся фахової допомоги. Робота з психологом допоможе швидше побачити переконання, які обмежують вас, і сформувати нові стратегії життя.
Ви заслуговуєте на щастя
- Ви жива людина, а не набір помилок і ярликів.
- Минуле — це досвід, а не вирок.
- Щастя — не нагорода «за ідеальність», а базове право кожного.
Поради
- Записуйте три маленькі радості щодня, це може бути кава з подругою чи прогулянка на сонці.
- Практикуйте «стоп-фразу»: коли ловите себе на думці «я не гідний», кажіть «стоп» і замінюйте на «я вчуся бути добрим до себе».
- Створіть список людей чи занять, які додають вам енергії, та повертайтеся до нього щоразу, коли відчуваєте спад.
Якщо ви думаєте, що не заслуговуєте на щастя, знайте — це лише історія, яку ви собі колись розповіли. Вона не є правдою. Ви можете змінити сценарій та дозволити собі більше радості, тепла й любові.