У традиційній українській культурі існував період особливої вразливості новонародженої дитини – час до моменту її хрещення.
Вважалося, що поки малюк не отримав християнського імені та свого ангела-охоронця, він залишався незахищеним від злих сил і пристріту.
Саме тому в колиску або поруч із нею клали спеціальні обереги, аби забезпечити символічний захист під час цього критичного етапу. Про це детальніше – пише 24 Канал з посиланням на подкаст "Пороблено".
Чому в люльку раніше клали ножиці, ножик, пуповину або часник?
Одними з ключових захисних предметів були ножиці або ножик. Як ріжучі предмети, вони традиційно використовувалися для створення символічного бар'єра від нечистої сили, яка, за повір'ями, боїться заліза. Поруч у люльку також клали часник – потужний народний оберіг, різкий запах якого мав відганяти хвороби та злі погляди.
Крім того, етнологиня Олена Боряк зазначила, що поруч з дитиною могла лежати пуповина. Річ у тім, що вона символізувала фізичний зв'язок дитини з родом і матір'ю, забезпечуючи новонародженому тимчасовий захист до того, як його почне опікати небесний покровитель.
За словами докторки історичних наук, ці запобіжні заходи були особливо важливими, оскільки навіть коротка дорога малюка від дому до церкви для обряду хрещення розцінювалася як "небезпечний" шлях, на якому потрібно було максимально захистити її долю.
Кого не брали в куми у давнину?
Кілька століть тому однією з найсуворіших заборон було не брати в куми тих, хто, за повір'ями, перебував у "нечистому" стані. Йдеться про жінок, у яких на момент хрещення була менструація, а також вагітних.
Як пояснює етнологиня, докторка історичних наук Олена Боряк, це було пов'язано з побоюванням за здоров'я немовляти.
Водночас предки не брали в куми молодих незаміжніх дівчат та неодружених хлопців. Адже існувало в народі повір'я, що незаміжня дівчина може "забрати долю" в дитини, або ж навпаки – новонароджений забере долю в неї.