У російських містах останні півтора року таємничим чином систематично зникають пам’ятники, присвячені репресованим радянським режимом. У деяких випадках російська влада пояснює це реставраційними роботами, але частіше покладає відповідальність на невідомих вандалів.
Кампанія зі знищення пам’ятників репресованим розгорнулася у Росії після початку повномасштабної війни проти України. Зі стін будинків, у яких жили жертви радянського режиму, зникають меморіальні таблички з їхніми іменами та історіями. На фасадах залишаються лише безликі прямокутні відбитки.
“Так, я бачу, я бачу те, що відбувається. По-перше, цьогоріч, це за рік після початку війни, пішла така прямо організована атака на таблички “Останньої адреси”. Вони стали зникати. Якщо до цього їхнє зникнення теж траплялися, але це були, швидше, такі якісь разові акції. Десь це було просто з необережності, ремонт, після ремонту їх втрачали. Тобто просто якась така недбалість, а десь це було, звичайно, цілеспрямоване знищення”, — сказала учасниця руху “Остання адреса” Оксана Матієвська.
Поки що достеменно не відомо, як влаштований цей процес. Влада вдає, що нічого не знає, поліція розводить руками і нічого не робить — усе відбувається за їхнього потурання. На федеральних каналах воліють не говорити на цю тему, а самоорганізація громадян з метою вшанувати пам’ять репресованих зазвичай закінчується проблемами з силовиками.
“У день пам’яті жертв політичних репресій у багатьох містах Росії взагалі заборонені ці дії, ці поминання, зачитування імен загиблих. В інших, наприклад, у Казані, людей, які приходили до того місця, де відзначали пам’ять загиблих, їм вручали повістки для того, щоб з’явитися до поліції на бесіду. У Москві оточили площу і пускали маленькими групами тільки людей, переважно дипломатів”, — каже російський історик, політолог Андрій Зубов.
Систематично стали зникати пам’ятники, присвячені репресованим полякам і литовцям, а також фінським солдатам, загиблим під час Другої світової. Національна приналежність об’єктів пам’яті не випадкова — практично завжди атаки відбуваються проти громадян тих країн у минулому, з ким у Росії погані відносини сьогодні.
“Ще треба сказати про один цікавий момент, який, можливо, менше помітили, що в інформаційних каналах, скажімо, Вікіпедії російської, за можливості прибирають згадки про те, що людина стала жертвою репресій політичних або загинула внаслідок політичних репресій. Вказується рік смерті, але не більше”, — додав Зубов.
Стихійне знищення пам’ятників супроводжується переслідуванням правозахисників, істориків та активістів, які зберігають історичну пам’ять про репресії. З особливою жорстокістю в Росії намагаються розправитися з проєктами “Меморіал” і “Остання адреса”.
“І в ситуації, коли в нас знову примат держави над людиною, тобто, державні цілі понад усяке людське життя, ну, ось, так. Люди, яким близька ця ідея, відчувають, що, нарешті, настав їхній час. І ось тепер вони можуть робити те, що відповідає цій ідеї”, — каже Матієвська.
Експерти зазначають, що процес стирання пам’яті про репресованих не випадковий і відбувається зі схвалення Кремля, який сам розгорнув у Росії масштабні репресії. Нині при владі професійні продовжувачі справи більшовиків-убивць і радянських чекістів. У російських в’язницях — сотні політв’язнів, з країни виїхали тисячі політемігрантів, у судах розглядаються десятки тисяч політично мотивованих справ. Це “заслуга” путінського режиму, який за рівнем репресій, схоже, прагне наздогнати сталінський.