З давніх часів в українській традиції існували особливі заборони, пов’язані з речами померлої людини. Вважалося, що предмети, якими користувався небіжчик, можуть нести на собі енергетику смерті та привертати нещастя до родини. Тому не рекомендували залишати у домі його рушники, постіль чи одяг.
Особливо небезпечною вважалася постіль, на якій людина відійшла у вічність. Наші пращури вірили, що матрац, подушки, ковдра та білизна обов’язково повинні бути винесені з хати та знищені — інакше це могло накликати хвороби чи навіть нові втрати в сім’ї. Те саме стосувалося й вбрання, у якому небіжчик був у день своєї смерті: його радили спалювати, аби "розірвати зв’язок" між світом живих і мертвих.