У більшості країн Європи та США могили не обгороджують. Там кладовище - не місце демонстрації статусу, а спокійний меморіальний простір. В Україні ж майже кожне поховання має огорожу, плитку, лавку і навіть столи.
Звідки взялася ця традиція і чому її досі зберігають, та як це пов'язано з релігією, розповідає РБК-Україна.
Як виглядають кладовища в Європі та США
Європейські й американські цвинтарі - це відкриті зелені простори. Могили відділені одна від одної лише травою чи живоплотом. Переважають однакові плити, що утворюють рівні ряди.
Догляд за територією здійснює муніципалітет, тому нема потреби "відгороджувати" місце родини. Люди приходять туди не тільки згадати померлих, а й просто прогулятися чи посидіти в тиші.
Це частина культури спільної пам'яті - усі поховані рівні, а простір належить усім.
к виглядають кладовища в Європі (фото: Freepik)
Звідки взялася традиція огорож в Україні
Спадок радянського минулого
У СРСР кладовища не мали централізованого догляду, тому люди самі дбали про територію навколо могили. Щоб "зберегти порядок", родини ставили огорожі, аби чужі не ходили по "їхній землі".
Психологія власності
Для українців могила - це місце, яке належить родині, продовження дому. Звідси й бажання "окреслити свою територію", ніби захистити рідну людину навіть після смерті.
Знову ж таки - є відсилання до радянських часів, оскільки в той час могли нову могилу викопати дуже близько до вже існуючої, а огородження це робити не дозволяло.
Сільські традиції
У невеликих громадах цвинтар був місцем зустрічей і поминань. Там ставили лавки, столи, бо сім’я приходила "в гості" до померлого.
Традиція провідувати померлих залишається й досі - у церковних календарях є спеціальні дні, коли потрібно провідати могили близьких (поминальні дні).
Чому у світі відмовились від огорож
Екологія і догляд. Огорожі ускладнюють прибирання та косіння трави.
Безпека. Металеві конструкції часто іржавіють і становлять небезпеку.
Філософія рівності. У Європі після смерті всі рівні - без "свого" чи "чужого" місця.
Естетика. Відкриті простори створюють відчуття миру, а не тісного "кладовищного двору".
Чи змінюється ситуація в Україні
Так. На нових кладовищах у великих містах забороняють встановлювати огорожі - це частина європейського підходу. Люди поступово розуміють, що пам'ять про людину - не у металі чи плитці, а в догляді та повазі.
Втім, у селах традиція лишається, оскільки там паркан - символ турботи, порядку і родинного зв'язку.
Думка священника
Священник ПЦУ, богослов та релігійний оглядач, отець Іван Петрущак вважає, що причина відсутності загорожі на могилах в багатьох країнах маж культурно-історичні традиції та практичні чинники, а зовсім не у канонах церкви.
Він додав, що огорожа навколо могили на православних цвинтарях - це просте позначення її межі.
"На нашій території хтось багато років тому, щоб відмежувати одну могилу від іншої, зробив огорожу, і це перетворилося на традицію, якої дотримуються і зараз. За кордоном такої необхідності не було", - пояснив священник в коментарі для "УНІАН".
За словами релігійного оглядача, в католицьких країнах на кладовищах потрібно звертати увагу на надгробки, бо саме він вказує на межу могили. Саме тому варто бути уважнішими та не наступати на надгробки, і користуватися тільки доріжками, які існують.
Наявність огорожі чи відсутність - насправді не мають значення. За словами священника, найголовніше, щоб був хрест, а перед похованням було правильно проведено обряд відспівування.