Радянська влада свого часу вилучала з українських словників окремі слова, які вважала "небажаними" або ідеологічно неприйнятними. Багато з них були пов’язані з історичною пам’яттю, релігією чи національною самобутністю.
Сьогодні ці мовні заборони розглядають як частину політики контролю над українською мовою та культурою. Детальніше про це розповідає OBOZ.UA.
У радянський період українські словники зазнавали активного редагування, адже з них вилучали питомі слова та замінювали їх лексемами, наближеними до російської мови. Такі зміни поступово витісняли частину унікальної української лексики з ужитку та нормативних видань.
Низку таких слів навів філолог Андрій Шимановський на своїй сторінці в Instagram.
За його словами, у словниках відбулися такі заміни:
- кип’яч – було замінено на кип’яток;
- сновида – на лунатика;
- виляск – на хлопок;
- чепурун – на стилягу;
- навантага – на нагрузку;
- дармовис – на брелок;
- руйновище – на розвалюху;
- дрібняки – на дрібні гроші;
- ляпавиця/сльота/хляпавка – на слякоть;
- безрух – на застій;
- закутень – на глухе місце.
Трішки історії
Як зазначив Шимановський, події визвольних змагань 1917–1921 років засвідчили, що спроби царизму знищити українську ідентичність і асимілювати народ у російське середовище зазнали невдачі. Українці довели здатність відстоювати свої національні права, зокрема у сфері мови та культури.
За наведеними даними, у 1917 році на українських землях, що перебували у складі Російської держави, вийшло 747 україномовних видань проти 452 російськомовних, а вже у 1918-му в УНР та Українській державі – 1084 україномовні видання проти 386 російськомовних.
Філолог також підкреслив, що збереження української державності могло б забезпечити подальший розвиток українізації та поступове подолання наслідків тривалої русифікації, аби не поразка українців у визвольних змаганнях.
"Визвольні змагання 1917–1921 років закінчилися поразкою. Українські землі опинилися в складі різних держав. На більшості з них (Лівобережжі, Наддніпрянщині, Півдні, Поділлі, Східній Волині) встановилася радянська влада, яка спочатку продовжила стару царську політику русифікації. Показово, що в 1922 році в радянській Україні українською мовою було надруковано лише 186 видань, у той час російською – 491", – зазначив він.
Шимановський нагадав, що в Кодексі законів про народну освіту УСРР, ухваленому 1922 року, українська мова визначалася як "мова більшості населення України, особливо на селі", тоді як російська – як "мова більшості населення в містах і загальносоюзна мова".