Мало яка з країн може похвалитись, що на її заводах серійно випускають такі непрості вироби, як амфібії – плаваючі машини. Між тим, українська промисловість має в своїй історії цілий асортимент подібного транспорту, і сьогодні ми зробимо короткий огляд лише деяких з них.
Про п’ять незвичайних автомобілів-амфібій, вироблених на українських заводах, розповів портал «РБК-Україна».
Амфібія – це автомобіль, який вміє плавати, продовжуючи виконання свого завдання з перевезення людей та вантажів навіть тоді, коли під колесами закінчилася не лише дорога, а й тверда земля.
ЛуАЗ-967 ТПК (1968 – 1989 рр.)
Не буде перебільшенням сказати, що це унікальний автомобіль навіть у масштабах світового автопрому. Машина створювалася суто для військового використання, і довго була не те щоб секретною, але маловідомою – про неї мало знали навіть в армії. Її призначення зашифроване у назві: ТПК – транспортер переднього краю, тобто вона мала їздити, як тепер кажуть, на «нулі» – у зоні безпосереднього вогневого контакту з противником. Тому машину зробили максимально низькою (1,2 м при піднятому кермі), та ще й з можливістю їхати в ній лежачи, для чого можна було опустити «баранку» до підлоги.
При тому невеликий (довжина 3,7 м) автомобільчик є справжнім всюдиходом – має рекордний кліренс 28,5 см, привод 4х4, блокування диференціала і наднизьку «повзучу» передачу. Зрозуміло, що ТПК вміє плавати, хоча і не дуже швидко, бо рухається вперед за рахунок так званого гребного ефекту коліс. Цікавий момент – відкидні та знімні борти, які на плаву мають захищати від випадкових хвиль, одночасно служать трапами-містками для виїзду на болотистий беріг і для подолання окопів. А ще вони грають роль каністр – всередині кожного можна зберігати до 10 л тієї чи іншої корисної рідини. Залишилося сказати, що машину серійно складали в Луцьку, але базувалася вона на агрегатах звичайного «Запорожця» ЗАЗ-966/-968.
№ДАЗ-485 БАВ (1950 – 1962 рр.)
ДАЗ – Дніпропетровський автомобільний завод проіснував лише кілька років, але встиг спроектувати, виготовити і випробувати на р. Дніпро видатний автомобіль, який крім самого ДАЗу потім тричі ставився на конвеєр на різних заводах тодішньої великої країни. Армійська амфібія мала кілька назв — ДАЗ-485, ЗІС-485, ЗІЛ-485, БАЗ-485, БАВ (Большой Автомобиль Водоплавающий). Машина брала на палубу 3 тони вантажу, впевнено і швидко йшла по асфальту і путівцях. Причому для бездоріжжя ДАЗ мав привод на всі шість своїх коліс (колісна формула 6х6), лебідку, понижену передачу в трансмісії і систему регулювання тиску в шинах для глибокого снігу і слабких грунтів. На плаву амфібія розвивала до 11 км/год, мала певну морехідність, не боячись морських хвиль у негоду. До речі, випуск водоплаваючого автомобіля в тодішньому Дніпропетровську припинили через те, що автозавод ДАЗ переформатували на ракетний завод, відомий пізніше як «Південьмаш».
ЛуАЗ-1901 «Геолог» (1984 р., 1999 р.)
Дуже цікава машина, яка була випущена в Луцьку зовсім малою серією, але можна сказати, що вона народжувалася двічі. Перший «підхід» відбувся 1984 р., коли конструктори орієнтувалися на військове замовлення. ЛуАЗ-1901 мав всі шість ведучих коліс, причому два передні відключалися від трансмісії. Кожна вісь мала самоблокований диференціал, тому міжосьових блокувань не було. Амфібія мала задньомоторне компонування з стандартним мелітопольським двигуном МеМЗ-967Б на 37 к.с., брала на борт 650 кг корисного вантажу, сягаючи повної маси 2,2 т. Крім більшої вантажопідйомності від вищезгаданого ТПК її відрізняла вища середня швидкість ходу пересіченою місцевістю – завдяки трьом мостам. По воді машина могла пересуватися зі швидкістю до 5 км/год, що цілком прийнятно для такої техніки. Але армія великих замовлень не зробила, обмежившись дослідною серією. Через п’ятнадцять років завод спробував просувати цю рідкісну модель вже як цивільну, давши їй ім’я «Геолог» і замість “запорізького” бензинового мотора 3-циліндровий дизель об’ємом 1,5 л харківського виробництва. Відомо, що на сьогодні як мінімум одна з восьми випущених машин зберіглася у музейному стані.
ПТС (1961 – н.д.)
У 1960 – 1970-х цю велику амфібію випускали на Луганському тепловозобудівному заводі, а спроектували її у Кременчуку. Автомобіль створювався для армії, довго перебував на озброєнні і певно, залишається корисним для військових і тепер – судячи з того, що і сьогодні офіційної інформації про ПТС небагато. Назва розшифровується як «плаваючий транспортер середній», і в своїй конструкції використовує вузли і цілі агрегати артилерійського тягача АТС-59 і танка Т-54. Машина призначена для форсування водних перешкод, у тому числі великих (380 км, 12 годин на плаву), у першому ешелоні десанту. Площа вантажної платформи 7,1 х 2,6 метри, що при вантажопідйомності 10 т дозволяє переправляти на ПТС-і важкі армійські вантажівки типу «Урал-375», артилерійські системи аж до великокаліберних гаубиць, не говорячи вже про особовий склад – 72 бійці. Машина добре плаває, у тому числі може долати течію, а одночасна робота гусениць і пари гвинтів полегшує вихід на непідготовані ділянки берега.
ПММ «Хвиля» (1974 – 1985 рр.)
Поромно-мостова машина – цей транспортний засіб свого часу випускався в Кременчуку. З першої спроби його навіть важко класифікувати, але після знайомства з характеристиками стає зрозуміло, що це швидше не автомобіль, а самохідний пором. Власне, в деяких паперах під такою назвою він і проходить: поромна амфібія «Хвиля». Суть його така. На суші це чотиривісний автомобіль колісною формулою 8х8, на платформі якого перевозиться складений плавзасіб (до речі, алюмінієвий) – понтон вантажопідйомністю до 42 т.
Коли машина заїжджає у воду, понтон швидко і автоматично розвертається у зручну для заїзду техніки плаваючу платформу. В принципі, відразу після того «Хвиля» вже є самодостатнім засобом для переправлення військової техніки чи людей – вона може своїм ходом рухатись до протилежного берега з усім, що помістилося на її платформі. Другий варіант – зчепитись з однією чи з парою таких самих “колег”, щоб подвоїти чи потроїти вантажопідйомність (до 84 – 126 т) і перевезти одним махом, наприклад, два повноцінні танки чи артилерійську батарею разом з тягачами. Третій спосіб переправи, який забезпечує «Хвиля» – об’єднання кількох розгорнутих на плаву машин у єдиний наплавний міст. Наприклад, стандартизований в тодішній армії комбінований самохідний понтонно-мостовий парк складався з 24-х амфібій з береговими та перехідними ланками. Його можна було вишукувати в міст вантажопідйомністю 50 т довжиною 260 м – і все це за якихось 30 – 40 хвилин і за участі лише штатних екіпажів машин, без залучення саперних батальйонів.
Якщо коротко
Техніка, як бачите, в Україні випускалася серйозна, багато у чому актуальна і в наш час. А найцікавіше тут те, що дещо з описаних амфібій цілком реально придбати у приватне користування хоч сьогодні. Багатофункціональний малюк ТПК, випущений в Луцьку тиражом понад 8000 машин, після скорочення армій Варшавського договору у великій кількості розійшовся по руках автомобільних фанатів. Певна частина їх осіла і в Україні, причому часто це були машини з мінімальним пробігом у доброму стані, зняті з консервації. В принципі вони піддаються реєстрації як автомобіль, і хоча щодня їздити на такому не дуже зручно, для поїздок на природу, на риболовлі чи полювання буде як раз те, що треба.