Ці традиції суворо дотримувалися, особливо під час планування сільськогосподарських робіт, адже від них залежав успіх урожаю.
Відому приказку “По Петрі — і по теплі” пам’ятає кожен, проте більш детально про унікальні традиції народної метеорології Гуцульщини, багатої на вірування і магічні звичаї, розповіли у Національному заповіднику “Давній Галич”.
У гірських районах природа часто проявляє свою мінливість: сонячна погода раптово змінюється грозою, або навпаки. Через це місцеві жителі особливо уважно стежили за природними сигналами. Гуцули зазвичай визначали погоду на найближчі дні, спостерігаючи за ранковою зорею.
Як рано встаєш і бачиш: якщо сонце ніби схопилось, то дня не буде ясного. Якщо воно сходить дуже червоне — чекай на дощ. Часто, коли вітер дме, а сонце ввечері чи зранку має червоний відтінок, це теж знак, що буде вітер — народну мудрість під час польових досліджень зафіксував Олександр Васянович.
Якщо під час заходу сонце ховалося за хмарою, це називали “заходить за колоду” і вважали передвісником дощу наступного дня. Дощ, який починався зранку, зазвичай був короткочасним, а якщо розпочинався опівдні — тривав кілька днів. Яскрава веселка на небі вказувала на швидке припинення дощу.
Багато народних прикмет гуцули виводили зі спостережень за зоряним небом: чим більше було видно зірок, тим яснішою вважалася погода, адже це свідчило про відсутність хмар.
Особливу увагу приділяли місяцю Молодику: вважалося, що коли місяць з’являється вперше, обов’язково буде дощ. Спостерігали також за формою молодика: якщо він виглядав угору ріжками, то очікували тривалі опади, а якщо ніби боком — погода буде ясною.
Як наші предки відвертали грозу: стародавні ритуали
Коли гуцули помічали наближення грозових хмар, вони різьбили на дереві хрест-оберіг або робили символічне перехрестя над смерічкою, навіть якщо не ховалися під нею. Особливою силою захисту вважалася свячена верба — її кидали на город або спалювали під час грози, щоб уберегти хату та врожай від шкоди. Також могли спалювати отаву з різдвяного столу чи “маяння” (зелені гілочки) зі Зелених свят. У грозові дні запалювали стрітенську свічку і зверталися з молитвою. Крім того, коцюбки (кочерга) складали навхрест перед оселею, щоб посилити захист.
Особливу довіру гуцули покладали на гірських чаклунів — мольфарів. Вони зверталися до сил природи, накладаючи закляття на хмари, що несли град, намагаючись відвернути бурю та негоду. Коли в горах наближалася негода, мольфар виливав на землю свячену воду, виголошував магічні слова і звертався до грозових хмар із закликом: “Прийди до мене — пий, гуляй, гримай, але не руйнуй людські поля!”.
Астрологія, тарологія, нумерологія, ворожіння, віщування, мольфарство, екстрасенсорика — не є науками і передбачення не завжди справджуються на 100%. Інформація досить часто має розважальний характер, тому сприймати її потрібно не серйозно, а лише як імовірність подій, творцем яких може стати кожна людина, якщо матиме сили духу та натхнення змінити своє життя на краще.