Бабуся чи дідусь можуть стати для дитини саме тими людьми, з якими можна бути собою, плакати, зізнаватися у помилках і не боятися осуду. Проте навіть така тепла близькість потребує меж.
У багатьох родинах саме бабуся чи дідусь стають тими дорослими, до яких дитина чи підліток тягнеться і йде, коли світ здається надто складним. Їм можна розповісти про страх, невдачу чи сварку, виплакатися чи просто побути собою — без миттєвих докорів і критики. Про це розповіло видання Hello!
Психологиня Сільвія Меріда Експосіто називає такого дорослого своєрідним «емоційним притулком». Його особливість не просто в тому, що бабуся проводить багато часу з онуком, а в якості цього зв’язку, а саме, що дитина відчуває, що її почують, не принизять і не припинять любити через помилку.
Інколи дитина довіряє бабусі більше, ніж батькам
Батьки для дитини часто стають синонімом правил, вимог, рішень і наслідків. Через це син чи донька можуть боятися їх розчарувати або засмутити. Бабуся перебуває трохи осторонь повсякденного виховного тиску, тому її реакція може сприйматися як спокійніша. Дитині легше говорити про сумніви, страхи й помилки та не очікувати миттєвого осуду.
Такий зв’язок може бути важливим і для емоційної саморегуляції. Коли дитина перевантажена емоціями, спокійний дорослий допомагає їй зрозуміти, що саме вона відчуває, назвати ці емоції та поступово заспокоїтися. Для підлітків це дуже цінно, бо можливість знизити емоційну напруженість іноді допомагає не діяти імпульсивно та не замикатися у собі.
Можна помилятися, а вас однаково любитимуть
Вислухати дитину без осуду зовсім не означає погоджуватися з кожним її вчинком. За словами психологині, важливо розділяти поведінку та цінність самої дитини. Коли бабуся ставить запитання без тиску, уважно слухає та може виправити без приниження, вона передає важливе послання, що помилки не роблять людину негідною любові.
Це сприяє стабільнішій самооцінці, яка не так залежить від чужого схвалення. Дитина вчиться аналізувати власні вчинки, без саморуйнації почуттям провини чи сорому.
За певних обставин бабуся чи дідусь можуть стати дуже значущою фігурою прив’язаності, особливо якщо стосунки регулярні, стабільні та емоційно чутливі. Вирішальним тут є не лише кровний зв’язок, а й доступність дорослого, послідовність його присутності та здатність реагувати на емоційні потреби дитини.
Коли близькість стає надмірною
Теплі стосунки між онуками та бабусею самі собою не є проблемою. Складнощі починаються тоді, коли один із дорослих фактично опиняється поза сімейними межами чи бере на себе чужу відповідальність.
Психологиня радить звернути увагу на 6 сигналів. Насторожитися варто, якщо бабуся:
-
Стає єдиним дорослим, до якого звертається дитина.
-
Починає приховувати від батьків важливу інформацію.
-
Самостійно ухвалює виховні рішення, які належать батькам.
-
Відчуває провину, коли не може бути поруч.
-
Через її участь частішають конфлікти з батьками.
-
Починають страждати відпочинок і психологічне щастя.
Окремою проблемою стають фрази на кшталт: «Тільки не кажи мамі» чи «Тато тебе не зрозуміє». Вони можуть поставити дитину перед необхідністю обирати сторону та створити так звану розділену лояльність.
Здорова підтримка має інший вигляд: бабуся може визнати почуття онука чи онучки, проте водночас не дискредитувати батьків і допомогти дитині спокійніше поговорити з ними.
Особливий зв’язок із бабусею може стати одним з найцінніших емоційних ресурсів дитинства. Проте справжній «емоційний притулок» не повинен перетворюватися на таємний союз проти батьків або на заміну їм. Його сила — саме в підтримці дитину, без руйнації інших сімейних зв’язків.